Слава ЗСУ!

Мачуха. Та хто ж її знав, що вона жива повернеться, та ще й з пролісками?! І де вона їх розшукала, ніяк не стямлюся. Прийшла вона сама не своя, ніби не з лісу, а з гулянки весела, очі блищать. Кошик на стіл, і до себе за завісочку. Я тільки глянула — що в тому кошику, а вона вже спить та так міцно. Уже й день надворі. Я сама й піч розпалила, і долівку підмела.

Дочка. От я її зараз розбуджу. А ви візьміть поки що проліски та перекладіть у новий великий кошик.

Мачуха. Та кошик же той не повний буде!

Дочка. А ви квіти просторіше та вільніше покладіть, от він і буде повний.

Мачуха. Розумна ти в мене. (Дочка йде за завісу. Баба перекладає проліски.) Як би це їх так покласти, щоб кошик повний був? Землиці хіба підсипати? (Бере горщики з-під квітів, висипає з них землю у кошик, потім укладає проліски.) От і добре. Дочка моя в мене вдалася.

Дочка вибігає навшпиньках з-за завіси.

Дочка (неголосно). Ось подивіться.

Мачуха. Каблучка! Та ще й яка! Звідки вона в тебе?

Дочка. Зайшла я до неї, почала її будити, а вона й не чує. Схопила я її за руку, а на пальці в неї каблучка блищить. Я потихесеньку каблучку стягла.

Мачуха. Он воно як! Не сама вона, значить, в лісі проліски збирала. Хтось їй допомагав. Оце тобі й сирітка. Покажи-но каблучку, донечко. Так і блищить, так і грає. Зроду такої не бачила. Ану, надінь на пальчик.

Дочка (намагається надіти каблучку). Не лізе!

З-за завіси виходить пасербиця.

Мачуха (тихо). У кишеню, у кишеню сховай!

Дочка ховає каблучку в кишеню. Пасербиця, вдивляючись собі під ноги, іде повільно до лави, потім до дверей, виходить у сіни. Помітила пропажу! Пасербиця повертається. Підходить до кошика з пролісками, риється у квітах.

Пасербиця. А де той кошик, в якому я проліски принесла?

Мачуха. Навіщо він тобі? Он стоїть!

Пасербиця шукає в кошику.

Дочка. Та що ти шукаєш?

Мачуха. Вона шукати мастачка! Серед зими стільки квітів розшукати!

Дочка. А ще казала — не буває взимку пролісків. Де ти їх набрала?

Пасербиця. У лісі. (Дивиться під лавку.) Чи ви тут нічого не знаходили?

Мачуха. Чого ж нам знаходити, як ми нічого не губили от скажи нам — що ти загубила, може, ми й допоможемо тобі.

Пасербиця (через силу). Каблучка в мене пропала.

Дочка. Каблучка? Та в тебе ж її ніколи не було!

Пасербиця. Я її вчора в лісі знайшла.

Мачуха. Ач, яка щаслива! І проліски знайшла, і каблучку. Отож і пошукай тепер. А нам з дочкою пора до палацу іти. Одягнись тепліше, донечко. Мороз немалий надворі. (Одягаються, прикрашаються. )

Пасербиця. Навіщо вам моя каблучка? Віддайте її мені!

Мачуха. Чи ти з глузду з’їхала? Звідкіля ж нам її взяти?

Пасербиця. Сестрице, люба, у тебе моя каблучка! Я знаю. Не глузуй з мене, віддай її. Ти ж до палацу йдеш. Тобі там цілий кошик золота дадуть — чого забажаєш, те й купи собі, а в мене тільки й була ота каблучка.

Мачуха. Мабуть, каблучка та не знайдена, а дарована. Пам’ять дорога!