Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
Стара. Ах, донечко, навіщо ж ти чуже кільце сховала?
Донька. Та ви ж самі сказали - в кишеню покладеш, коли на палець не
лізе!
Всі сміються.
Королева. Красиве колечко.х Звідки воно у тебе?
Пасербиця. Мені його дали.
Королівський прокурор. А хто дав?
Пасербиця. Не скажу.
Королева. Е, та ти й справді вперта! Ну, знаєш що? Так і бути, бери
своє кільце!
Пасербиця. Правда? От спасибі!
Королева. Бери та пам\'ятай: я даю тобі його за те, що ти покажеш мені
місце, де вчора збирала проліски. Та швидше!
Пасербиця. Тоді не треба! ..
Королева. Що? Не треба тобі колечка? Ну, так ти ніколи його більше не
побачиш! Я його у воду кину, в ополонку! Шкода? Мені й самій, може бути,
шкода, та нічого не поробиш. Говори швидше, де проліски. Раз ... два ...
три!
Пасербиця (плаче). Колечко моє!
Королева. Думаєш, я і справді кинула? Ні, ось воно ще тут, у
мене на долоні. Скажи тільки одне слово - і воно буде у тебе. Ну? Довго ти
ще бу-дешь пручатися? Зніміть з неї шубку!
Донька. Нехай мерзне!
Стара. Так їй і треба!
З падчерки знімають шубку. Королева в гніві ходить взад і вперед.
Придворні проводжають її очима. Коли Королева відвертається, Старий
Солдат накидає на плечі падчерки свій плащ.
Королева (озирнувшись). Це що значить? Хто по-смів? Говоріть!
Мовчання.
Ну, видно, на неї плащі з неба валяться! (Зауважує Старого Солдата без
плаща.) А, бачу! Ходи-но сюди, подой-ді ... Де твій плащ?
Старий Солдат. Самі бачите, ваша величність.
Королева. Та як же ти насмілився?
Старий Солдат. А мені, ваша величність, щось знову жарко стало.
Упрів, як кажуть у нас в простому народі. А плащ дівати нікуди ...
Королева. Дивись, як би тобі ще жаркіше не стало! (Зриває з падчерки
плащ і топче його ногами.) Ну що, будеш пручатися, зла дівчисько? Будеш?
Будеш?
Професор. Ваша величність!
Королева. Що таке?
Професор. Це негідний вчинок, ваше велічествоВеліте віддати цієї
дівчині шубку, яку вией подарували, і кільце, яким вона, мабуть, дуже
дорожить, а самі поїдемо додому. Вибачте мене, але ваша впертість не доведе
