Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Дванадцять стільців. Золоте теля

— Привіт, привіт, — сказав він, — маю дві контромарки в кіно. Хочете? Тільки зараз.

І молодик в чудових сандаліях підхопив Зосю і повів її під тьмяну вивіску кіно «Камо грядеші», колишній «Кво вадіс».

Цієї ночі конторник-мільйонер не спав вдома. До самісінького ранку блукав у місті, бездумно переглядаючи фотокартки голих немовлят у скляних вітринах фотографів, підкидав ногами гравій на бульварі і вдивлявся в темну безодню порту. Там вели розмову невидимі пароплави, чулися міліцейські свистки і крутився червоний вогник маяка.

— Проклята країна! — бурмотів Корейко. — Країна, в якій мільйонер не може повести свою наречену в кіно. Зараз Зося здавалася йому нареченою.

Над ранок блідий від безсоння Олександр Іванович забрів на околицю міста. Коли він проходив Бесарабською вулицею, йому почулися звуки «матчиша». Здивований, він спинився.

Назустріч йому спускався жовтий автомобіль. За рулем, зігнувшись, сидів стомлений шофер у хромовій тужурці. Поруч з ним куняв широкоплечий хлоп'яга у стетсоновському капелюсі з дірочками, схиливши голову набік. На задньому сидінні розвалилося ще двоє пасажирів: пожежник у повній вихідній формі і мужчина-атлет у морському картузі з білим верхом.

— Привіт першому чорноморцю! — викрикнув Остап, коли машина, гуркочучи, як трактор, промчала повз Корейка. — Теплі морські ванни ще працюють? Міський театр не закрився? Чорноморськ вже оголошено вільним містом?

Та Остап не почув відповіді. Козлевич увімкнув глушник, і «Антилопа» потопила першого чорноморця у хмарах блакитного диму.

— Ну, — сказав Остап Балаганову, який прокинувся, — засідання продовжуєтся. Подавайте сюди вашого підпільного Рокфеллера. Зараз я почну його роздягати. Ой, вже мені ці принци і жебраки.


Частина друга

ДВОЄ КОМБІНАТОРІВ

Розділ X

ТЕЛЕГРАМА ВІД БРАТІВ КАРАМАЗОВИХ

З деякого часу підпільний мільйонер почав відчувати на собі чиюсь невсипущу увагу. Спочатку нічого певного не було. Лише зникло звичне і спокійне почуття самотності. Потім почали з'являтися ознаки, що насторожували.

Якось, коли Корейко звичними, розміреними кроками йшов на службу, біля самого «Геркулеса» його зупинив нахабний жебрак з золотим зубом. Наступаючи на зав'язки від підштаників, які волочилися за ним по землі, жебрак схопив Олександра Івановича за руку і скоромовкою забелькотав:

— Дай мільйон, дай мільйон, дай мільйон!

Потім жебрак висолопив товстого, брудного язика і почав верзти вже зовсім не зрозумілі дурниці. Це був звичайний жебрак, напівідіот, які так часто зустрічаються в південних містах, і все ж Корейко прийшов у свій фінобліковий зал із засмученою душею.

Саме з цієї зустрічі і почалося чортовиння.

О третій годині ночі Олександра Івановича розбудили. Принесли телеграму. Цокаючи зубами од ранкової прохолоди, мільйонер розірвав бандероль і прочитав:

«Графиня сполотнілим лицем біжить ставка».

— Яка графиня? — очманіло прошепотів Корейко, стоячи босоніж у коридорі.

Та йому ніхто не відповів. Листоноша пішов. У дворі, в садочку пристрасно мукали голуби. Мешканці спали. Олександр Іванович покрутив у руках сірий бланк. Адреса вірна. Прізвище теж.

«Мала Касательна 16 Олександру Корейку графиня сполотнілим лицем біжить ставка».

Олександр Іванович нічого не второпав, але так схвилювався; що спалив телеграму на свічці.

О сімнадцятій годині тридцять п'ять хвилин того ж дня прибула нова депеша:

«Засідання триває кома мільйон поцілунків».

Олександр Іванович сполотнів від люті і пошматував телеграму. Та тієї ж ночі принесли ще дві телеграми-блискавки.

Перша:

«Вантажте апельсини бочках брати Карамазови».

І Друга:

«Лід рушив крпк командувати парадом буду я».

Після цього з Олександром Івановичем на службі стався образливий казус. Перемножуючи усно на прохання Чеважевської дев'ятсот вісімдесят п'ять на тридцять, він помилився і дав помилковий результат, чого з ним ніколи в житті не траплялось. Але зараз йому було не до арифметичних вправ. Божевільні телеграми не виходили з голови.

«Бочках, — шепотів він, втупившись у старого Кукушкінда. — «Брати Карамазови… Якесь свинство».

Він намагався заспокоїти себе думкою, що це були жарти якихось друзів, але цю версію одразу ж довелося відкинути. Друзів у нього не було. Що ж стосується співробітників, то це були люди серйозні і жартували лише раз на рік — першого квітня. Та і в цей день веселих вигадок і радісних містифікацій вони оперували лише одним не зовсім веселим жартом — фабрикували на друкарській машинці фальшивий наказ про звільнення Кукушкінда і клали цей наказ йому на стіл. І щоразу протягом семи років старий хапався за серце, що Дуже всіх тішило. До того ж не такі вже це були багачі, щоб витрачатися на депеші.

Попередня
-= 159 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!