Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Едем

Три чверті доби минуло з моменту катастрофи, і всі вже падали з ніг від утоми. Лікар вирішив, що треба поспати бодай кілька годин. Але спершу необхідно було приготувати хоча б тимчасові постелі, бо койки в спальник приміщеннях, наглухо прикріплені до підлоги, тепер стояли вертикально. Щоб відкрутити їх, довелося б довго з ними поморочитися, отож до бібліотеки (майже половину книжок ще до цього винесли в коридор) постягували надувні матраци, і всі лягли на них покотом.

Незабаром з’ясувалося, що, крім Хіміка й Інженера, ніхто не в змозі заснути. Довелося Лікареві встати і піти з ліхтариком шукати снотворне. Це зайняло в нього майже цілу годину, бо треба було пробивати собі шлях до медпункту через маленький тамбур, завалений купами потрощених приладів й аналітичних посудин, які повивалювалися зі стінних шаф і перекрили доступ до дверей. Нарешті — його наручний годинник показував четверту годину ранку бортового часу — снотворні таблетки було роздано, ліхтар погашено, і незабаром спокійне дихання виповнило темне приміщення.

Усі прокинулися несподівано швидко, за винятком Кібернетика, який прийняв надто велику дозу снотворного й був наче п’яний. Інженер знову поскаржився на гострий біль у плечі, і Лікар виявив у цьому місці болючу пухлину — мабуть, Інженер пошкодив собі суглоб, коли вовтузилися з важелями люка.

Настрій у всіх був похмурий. Майже ніхто не розмовляв, навіть Лікар. До решти харчів у шлюзі дістатися так і не вдалося, бо на дверцятах шафи зі скафандрами височів величезний горб осипу, отож Фізик і Хімік Ще раз подалися до кухонного складу й повернулися звідти з бляшанками консервів. Було десять годин, коли заходилися копати тунель.

Робота посувалася черепашачим темпом. В овальному отворі люка не можна було як слід розвернутися, передні розбивали мотиками спресовані брили грунту, а ті, що стояли позаду, відносили їх у коридор. Трохи перегодя вирішили викидати грунт до навігаційної рубки — вона була поряд, до того ж там не було нічого такого, що могло б їм знадобитися найближчим часом.

Через чотири години навігаційна рубка була по’коліна засипана вийнятим грунтом, а довжина тунелю сягала заледве двох метрів. Мергель був щільний, не те, щоб твердий, але вістря ломів і мотик застрягали в ньому, а залізні стержні, на які надто сильно натискали люди, що працювали з неабияким завзяттям, гнулися; найкраще орудувала сталева мотика в руках Координатора.

Інженер потерпав, щоб «земляна» стеля не почала осідати, й пильно стежив за тим, щоб її старанно кріпили. Надвечір, коли вимащені глиною люди сіли підкріпитися, тунель, що вів од люка стрімко вгору, з нахилом майже в сімдесят градусів, заглибився у грунт заледве на п’ять з половиною метрів.

Інженер іще раз зазирнув до колодязя, крізь який можна було дістатися на нижній ярус, де за тридцять метрів від головного люка ближче до корми знаходився вантажний люк, однак побачив тільки чорне дзеркало води; вона стояла вище, ніж учора, — мабуть, іще якась цистерна протікала і її вміст поволі просочувався сюди. Вода — Інженер відразу виявив це з допомогою невеликого лічильника Гейгера — була радіоактивна, отож він наглухо закрив колодязь і повернувся до товаришів, нічого не сказавши їм про своє відкриття.

— Якщо все піде гаразд, то ми виберемося звідси завтра, якщо ж гірше — через два дні, — оголосив Кібернетик, випиваючи вже третій кухлик кави з термоса.

Всі дуже багато пили.

— Ти звідки знаєш? — здивувався Інженер.

— Просто передчуваю.

— Він володіє інтуїцією, якої позбавлені його автомати, — засміявся Лікар.

Настрій у нього дедалі поліпшувався. Коли інші змінювали його в тунелі, він гасав по відсіках корабля, внаслідок чого екіпаж збагатився двома магнітноелектричними ліхтариками, машинкою для підстригання волосся, вітамінізованим шоколадом і цілим стосом рушників. Усі були вимащені глиною, комбінезони рябіли плямами й патьоками, ніхто, звичайно, не голився, бо не було електрики, а машинкою для підстригання, яку приніс Лікар, усі знехтували. Сам він теж, зрештою, не користувався нею.

Весь наступний день було затрачено на копання тунелю; навігаційна рубка майже до самої стелі заповнилася вийнятою породою, й дедалі важче ставало висипати її через двері. Дійшла черга до бібліотеки. Лікар мав щодо цього певні сумніви, але Хімік, у парі з яким він носив змайстровані з листа бляхи ноші, нітрохи не вагаючись, висипав купу мергелю на книжки.

Вихід із тунелю відкрився зовсім несподівано. Щоправда, Фізик запевняв, буцім грунт став уже сухішим і не таким щільним, однак інші цього його спостереження не підтвердили. Мергель, який зони відносили в глиб ракети, весь час здавався їм однаковим. Інженер і Координатор, які змінили товаришів, саме взяли до рук знаряддя, яке ще зберігало тепло чужих долонь, і завдали перших ударів по брилах, що стирчали з нерівної стіни, як раптом одна з них кудись провалилася й крізь виниклий отвір війнуло свіжим повітрям. Люди відчули його легенький подих — тиск повітря назовні був трохи більший, ніж у тунелі, а отже, і в ракеті. Мотика й сталевий лом запрацювали в гарячковому темпі, грунт уже ніхто не виносив, решта членів екіпажу, які не мали змоги допомагати тим, хто працював попереду, бо їм не вистачало там місця, скупчилися позаду. Зробивши кілька останніх ударів, Інженер хотів вилізти назовні, проте Координатор зупинив його. Він вирішив спершу розширити вихід, отож звелів перенести останню порцію грунту до ракети, щоб ніщо не заважало в тунелі; минуло ще добрих десять хвилин, перш ніж шестеро людей виповзли з овального отвору на поверхню планети.

Попередня
-= 7 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!