Слава ЗСУ!

— Ті… пробували вас контратакувати?

— Ні.

— Гналися за вами?

— Не знаю. Думаю, що навряд. Обертові диски, мабуть, усе ж таки могли б нас наздогнати.

— На тій місцевості — ні. Там безліч балок, ярів, проваль, щось на зразок земної кори, вапнякові скелі, тераси, осипи, — пояснив Інженер.

— Он як. І потім ви поїхали прямо сюди?

— Майже прямо, з невеликим лише відхиленням на схід.

Кілька секунд усі мовчали. Координатор підвів голову.

— Вбили… багатьох?

Лікар глянув на Інженера й, бачачи, що той не збирається відповідати, сказав:

— Було темно. Вони… ховалися в хащах. Мені здається… я бачив щонайменше двадцять сріблястих спалахів нараз. Але в глибині, тобто далі в заростях, ще щось поблискувало, їх могло бути більше.

— Ви певні, що у вас стріляли дуплекси, а не хтось інший?

Лікар завагався:

— Я казав, що на маленьких торсах у них було щось схоже на ковпаки чи шоломи. Але, судячи з форм, розмірів і способу пересування, це все-таки були дуплекси.

— Чим вони вас обстріляли?

Лікар мовчав.

— Снаряди, мабуть, були не металеві, — озвався Інженер. — Звичайно, я керуюся тільки власними відчуттями. Місць попадань я не досліджував, навіть не оглядав.. Як на мене, то в них зовсім маленька пробійна сила.

— Так, невелика, — погодився з ним Фізик. — Фари — я побіжно оглянув їх — швидше вдавлено, ніж пробито.

— Одна з них розбилася при зіткненні з дзиґою, — пояснив Хімік.

— А тепер про статуї… Як вони виглядали? — запитав Координатор.

Лікар, як умів, спробував змалювати статуї. Коли черга дійшла до білих фігур, він змовк і за хвилину додав, стомлено посміхнувшись:

— Тут, на жаль, знову можна вдатися тільки до жестів…

— Четверо очей? Видатні лоби? — поволі повторив Координатор.

— Так.

— Це були скульптури? Камінь? Метал? Литво?

— Я не можу цього з певністю сказати. Литво, мабуть, ні… Розміри надприродні, якщо мова про це… А також деяка… деформація1 зміна пропорцій, щось схоже на… — Він завагався.

— На що?

— На облагороджування, — нерішуче мовив Лікар. — Але це тільки моє особисте враження. Зрештою, ми оглядали їх недовго, а потім стільки відбулося подій… І, ясна річ, знову є грунт для поверхових аналогій. Кладовище. Нещасні переслідувані. Поліцейська облава. Мотопомпа з отруйним газом. Поліція в протигазах. Я навмисне вживаю таку термінологію, бо справді могло здатися, що було саме так, але ми цього не знаємо. Одні жителі планети вбивали на наших очах інших. Це факт, по-моєму, незаперечний. Тільки хто кого? Чи це були точнісінько такі самі істоти, чи, може, вони чимось відрізнялися між собою…

— А якщо відрізнялися, тоді все ясно? — запитав Кібернетик.

— Ні. Але… я думав і про такий варіант. Визнаю, що з нашої точки зору він страхітливий. Як’відомо, людина дуже суворо засуджує канібалізм. Однак з’їсти печеню з мавпи вже взагалі не вважається чимось страшним в очах наших моралістів. А що коли біологічна еволюція проходила тут так, що різниця в зовнішності між істотами, які залишилися на тваринному рівні розвитку, набагато менша, ніж між людиною і людиноподібною мавпою? Ми могли… в такому разі бути свідками… ну, скажімо… полювання.

— А той рів під містом? — засумнівався Інженер. — Це теж… мисливські трофеї, так? Мене дивують твої адвокатські виверти, Лікарю!

— Поки ми не маємо певності…

— У нас є ще плівка, — урвав його Хімік. — Не знаю чому, але досі нам справді не вдалося побачити нормальне, звичне життя на цій планеті. А те, що ми знаємо, — це, власне, якраз щось буденне, принаймні в мене склалося таке враження…

— Тобто як? Ви нічого не бачили? — здивувався Фізик.

— Ні, ми надто поспішали, щоб використати останнє світло дня. Відстань була чимала — понад вісімсот метрів, а може, й більше, — але ми привезли дві котушки плівки, знятої телеоб’єктивом. Котра година? Ще немає й дванадцяти! її можна зараз проявити.

— Доручи це Чорному, — сказав Координатор. — Або другому автомату… Лікарю, Інженере, я бачу, вас це неабияк зацікавило; щоправда, в нас роботи по горло, але…

— Невже контакти високорозвинених цивілізацій повинні кінчатися саме таким способом? — вигукнув Лікар. — Мені дуже хотілося б почути відповідь на це моє запитання…

Координатор похитав головою, підвівся й забрав зі столика пляшку з вином.

— Сховаємо її до іншої оказії, — сказав він.

Коли Фізик й Інженер вийшли оглянути Захисника, а Хімік вирішив на всяк випадок простежити за проявленням плівки, Координатор узяв Лікаря під руку і, підійшовши з ним до перекошених бібліотечних полиць, сказав притишеним голосом: