Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Едем

Потім на екран випливла якась величезна маса, що розмірено підіймалася й опадала. Вона стікала в бік нижнього кутка екрана, наче спінений сироп, по ній на еліптичних основах ходили десятки дуплексів; здавалося, в своїх маленьких ручках вони тримали якісь знаряддя й торкалися цієї маси, розрівнювали її чи згрібали. Час від часу маса здималася шпичастим біля вершини пагорбом, звідти вискакувало щось на зразок сірої чаші. Зображення змішувалося, але рухлива маса й далі заповнювала собою весь екран; деталі проступали з разючою чіткістю, в центрі з’явилася група струнких чаш, які мовби виростали на певній відстані одна від одної, біля кожної з них стояли двоє або троє дуплексів. Вони нахиляли до них свої личка, мить стояли непорушно, а тоді випростувалися; це повторювалося знову й знову. Координатор ще раз перемотав плівку назад, а відтак пустив її швидше — тепер дуплекси немовби цілували внутрішні стінки чаш. На задньому плані, на який люди раніше не звернули уваги, стояли інші дуплекси з утягнутими до половини маленькими торсами й немовби спостерігали за діями перших. Зображення знову перемістилося. Тепер видно було тільки самісінький край маси, облямований темною лінією, поруч рухалися обертові диски, набагато менші за тих, з якими недавно зустрічалися люди. Диски оберталися повільно, стрибками — можна було помітити ривки їхніх ажурних підойм — це був ефект зйомки.

Поступово рух на екрані жвавішав, хоча через сповільнення зйомки він, здавалося, проходив немовби в дуже густому, неповітряному середовищі. З’явилося те, що Фізик, Інженер і Лікар прийняли там, на рівнині, за «центр міста». Це була густа мережа рівчаків, якими врізнобіч рухалися незвичайні бочкуваті пристрої. На кожному з них, тісно притулившись один до одного, стояло від двох до п’яти дуплексів. Переважно вони їхали по троє. Здавалося, їхні маленькі торси оперізує щось таке, що переходить на зовнішній бік «бочки», але це міг бути просто відблиск. Тіні під призахідним сонцем дуже видовжилися й заважали роздивитися деталі. Понад схожими на рівчаки магістралями були перекинуті зграбні ажурні місточки. На цих місточках подекуди крутилися на місці величезні дзиґи, потім їхнє обертання знову розпалося на серію складних обертово-випростувальних рухів, немовби членисті кінцівки вихоплювали з повітря щось невидиме. Одна дзига зненацька зупинилася, і тоді з неї почали виходити фігурки, вкриті якоюсь блискучою речовиною. Стрічка була чорно-біла, отож сказати з певністю, чи це срібло, чи щось інше, було важко. Саме в ту секунду, коли виходив третій дуплекс, тягнучи за собою якийсь незрозумілий предмет, зображення перемістилося. Через середину екрана біг тепер товстий канат; він знаходився набагато ближче до об’єктива, аніж те, що було на задньому плані. Цей канат — а може, трубопровід? — легко погойдувався, обтяжений вузькою сигарою, з якої сипалося щось таке, що переливалося, наче хмара листя; але ці предмети, мабуть, були досить-таки важкі, бо вони не кружляли, а падали додолу, наче важки; внизу, на ввігнутому майданчику, багатьма рядами вишикувалися дуплекси, й від їхніх ручок до поверхні летіли безперервно дрібні іскорки — це було вже зовсім незрозуміле, бо хмара предметів, які сипалися згори, немовби кудись зникала, не долітаючи до тих, що стояли внизу. Зображення повільно переміщалося; біля самісінького краю екрана непорушно лежало двоє дуплексів, третій наближався до них; обидва дуплекси повільно підвелися. Один із них похитувався; його маленький торс був схований, і він скидався на голову цукру, Координатор перемотав плівку назад, знову пустив її, а коли на екрані з’явилися лежачі дуплекси, зупинив проектор, спробував зробити зображення чіткішим, а відтак підійшов до екрана з великим збільшувальним склом.

Крізь нього він побачив тільки великі плями, які розпливалися.

Екран погас — перша плівка закінчилася. Початок другої зафіксував ту саму картину, тільки трохи зміщену й темнішу — мабуть, світло ослабло й це не вдалося вже компенсувати навіть повністю відкритою діафрагмою. Двоє дуплексів повільно відходили, третій иапівлежав. Через екран протяглися тремтливі смуги, об’єктив рухався так швидко, що нічого не було видно; потім у полі зору з’явилася велика сітка з п’ятикутними вічками, в кожному з яких стояло по одному дуплексові й тільки в небагатьох по двоє. Під цією сіткою тремтіла друга, розмазана; люди зразу зрозуміли, що перша сітка — реальна, а друга — її тінь, яка падала на грунт, гладенький, немовби викладений якимись плитами, схожими на бетонні. Дуплекси, що стояли у вічках сітки, мали на собі пишне, темне вбрання, яке робило їх набагато огряднішими. Майже всі вони виконували однакові рухи — їхні маленькі торси, закриті чимось напівпрозорим, поволі нахилялися в різні боки; ця своєрідна гімнастика виконувалася надзвичайно повільно. Зображення затремтіло, перекосилося, кілька секунд знову було погано видно; ставало дедалі темніше, промайнув самісінький краєчок сітки, розвішаної на линвах; одна з них кінчалася біля великого, застиглого навскоси диска. Далі можна було спостерігати такий самий «вуличний рух», який вони вже бачили на першій плівці: у різні боки повзли бочкуваті предмети з дуплексами.

Попередня
-= 84 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!