Слава ЗСУ!

— Ні,— признався юнак.

— Тоді мені слід їхати з вами,— рішуче сказав незнайомець.— Усе одно робити нічого. Та

і

й шанси зустріти разаків відтепер, як ти кажеш, зростають. Ті чудовиська не залишать вершника в спокої.

Ерагон трохи повагався, чи варто йому довіряти цьому юнакові, але врештірешт вирішив, що будьякої миті зможе його спекатися, коли сам повністю одужає.

— Гаразд, коли хочеш, можеш їхати з нами,—

знизав він плечима.

Мертаг задоволено кивнув і виліз на свого сірого скакуна. Ерагон, підхопивши повіддя Бромового Сніговія, покинув табір. Блідий місяць ледь-ледь вихоплював із темряви шлях, але юнак знав, що це не зупинить разаків.

432

По дорозі Ерагонові страх як кортіло про все розпитатися в Мертага, але він стримував себе, заощаджуючи сили. На світанку до нього озвалась Сапфіра, попередивши, що вже стомилася й знайшла для відпочинку непогану місцинку.

Мандрівники зустрілися під величезною скелею, в якій було безліч печер. Довкола лежали брили піщаника. Сапфіра виглядала задоволеною.

— Тут, нагорі, є печера, якої не видно зни

зу,— сказала вона.— Ми помістимося в ній разом

із кіньми. Ходіть за мною.

Мандрівники, тягнучи коней, подерлися слідом за драконом. За годину вони опинилися в схованці.

Печера була добрих сто футів завдовжки й двадцять футів завширшки, але вхід мала зовсім вузький, що захищало її від негоди й чужого ока. Углибині печери залягла таємнича чорна порожнеча.

— Вражає! — присвиснув Мертаг.— Піду пошу

каю хмизу для багаття.

Ерагон заметушився біля Брома, якого Сапфіра обережно поклала на скелястий виступ. Стиснувши руку старого, Ерагон тривожно зазирав у його вкрите зморшками обличчя. Потім він зітхнув і підійшов до вогнища, яке вже встиг розпалити Мертаг. Вечеря минула в цілковитій мовчанці. Після цього друзі спробували були напоїти Брома, та марно. Постелившись, виснажені мандрівники полягали спати.

Д

рокидайся, Ерагоне! — пролунав у темряві приспаної свідомості знайомий голос. Юнак кволо поворухнувся й застогнав,

— Мені потрібна твоя допомога! Тут щось негаразд! — не вгавала Сапфіра. Юнак невдоволеЇІО буркнув крізь сон і знову спробував заснути.

— Та вставай же! —залунало ще тривожніше.

— Іди геть,— пробелькотів хлопець.

— Ерагоне! — гаркнув дракон на всю печеру. На цей раз юнак миттю підскочив, хапаючись за зброю. Сапфіра у відчаї схилилася над Бромом, який скотився з виступу й шалено звивався на кам'яній підлозі. Його обличчя спотворила гримаса, а кулаки були міцно стиснуті. Ерагон підбіг до старого, злякано чекаючи найгіршого.

434

— Допоможи його притримати! — гукнув юнак

до Мертага.— Інакше йому кінець!

Обидва схопили Брома за руки, тримаючи його, доки він бився в корчах, а потім знову поклали на кам'яне ліжко.

Ерагон доторкнувся рукою до чола старого. У Брома був такий жар, що це відчувалося навіть на відстані.

— Принеси води й ганчірку,— заклопотано по

прохав Мертага юнак.

Той побіг і швиденько все приніс. Ерагон обережно витер Бромові чоло, сподіваючись бодай трохи збити його лихоманку. Закінчивши, він здивовано помітив, що надворі вже зовсім розвиднілось.

— Як довго ми спали? — спитав він Сапфіру.

— Та, мабуть, довгенько,— відповів дракон.— І все б нічого, якби перед світанком старого не почало лихоманити. Довелося тебе розбудити, бо він упав додолу.

Ерагон із розумінням кивнув, потягся й знову відчув біль у ребрах. Раптом хтось учепився йому в плече.

— Броме?! — зойкнув юнак.

— Швидше! — прохрипів той, вирячивши очі.— Дай мені вина!

— Ні, друже! — вигукнув Ерагон, зрадівши, що старий нарешті прийшов до тями.— Від вина тобі стане ще гірше.

435

— Принеси флягу,— знесилено попрохав Бром, розтискаючи руку.

— Я миттю, чекай! — захвилювався той, кинувся до торби й почав переривати все, що там було.— Де ж у біса ця фляжка?

— Візьми мою! — гукнув до нього Мертаг.

Ерагон схопив шкіряну флягу незнайомця

й повернувся до Брома.

— Ось, приніс,— озвався він, стаючи навко

лішки.

Мертаг обачно відійшов убік, щоб не заважати.

— Добре,— прошепотів старий.— Тепер помий мені цим вином правицю.

— Навіщо? — не зрозумів юнак.

— Не питай! У мене мало часу,—відповів той. Переляканий Ерагон вилив трохи вина Бромові на долоню й розтер.

— Давай іще,— хрипким голосом наказав старий.

Парубок знову хлюпнув йому на долоню й почав розтирати. Аж раптом він вражено застиг — на долоні старого розпливався знак гедвей ігназія.