Слава ЗСУ!

Пухка й крихка — такі на сході Завжди були в ціні і в моді...

Брр! Пирсла порхавка гадка!

Л амії Гей, налітайте роєм чорним, Грізною хмарою огорнем Цього причепу відьмача!

У пику биймось кажанами!

Не схоче жартувати з нами,

Нехай удруге вибача!

( обтрушується)

Я й досі не набрався тями;

На півдні й півночі — те ж саме, Як там, тут привиди бридкі, Народ, поети теж гидкі.

І тут однакий маскарад,

Де кожен солодощам рад...

Під масками красунь шукав я — Потвор жахливих одкривав...

Та від обману б не втікав я,

Аби лиш довше він тривав.

(Заблудився поміж каміння).

Та де ж це я? І що за знак,

Що не вхоплю тропи ніяк?

То по гладкому йшов неначе, Тепер застряв між каміняччя;

І як я виберуся звідси,

І як найду ізнов ті сфінкси?

Чи це ж таки можлива річ — Така гора в одну лиш ніч?

Е, тут народ не те, що наш,

І Блоксберг носять на шабаш.

Ореада

(з природної скелі)

Ходи сюди! Моя гора,

Ти ж бачиш сам, як світ стара. Вшануй мої круті порога,

Це Пінда славного відроги Отак далеко простяглись;

По них тікав Помпей колись...

А то — мара, уяви гра —

0 півнях щезне та гора;

Таке тут часто постає

1 раптом ніби розтає.

Мефістофель

Хвала тобі! Твоє чоло Дубами густо заросло,

Що й сяйво місяця ясне Між них пітьми не розжене.

Але яка то світлина З-за хашів тихо вилина?

І як складається усе —

Та це ж Гомункула несе!

Ти звідки це, малий гультяю?

Гомункул

Та я собі туди-сюди літаю,

Страх хочеться розбить тюрму скляну, Родиться справді, стати на стану,

Та ще не зважився до краю —

Аж боязко, як подивлюсь;

А це пішов на підслух, признаюсь:

Два мудреці між себе щось говорять І про природу безнастанно спорять. Хотів би я все до кінця почуть — Відома ж їм буття земного суть;

То й я нарешті, може, взнаю,

Що, власне, я вчинити маю.

Мефістофель

Ти дій завжди на власну руч.

Бо де заводиться привиддя,

Там для філософа угіддя.

Він їх натворить ще з десяток,