Слава ЗСУ!

Донині я уславлював Гадес,

Тепер звернусь угору, до небес... Ти благісна, ти добрісна, Трийменна і триобразна,

Діано, Луно, Прозерпіно! — Врятуй народ мій від загину!

Ти мрійно сяюча і сяйно мріюча, Надійно знаюча і тайно діюча, Безодню таємниць ти нам одкрий, Явись без чар у моці віковій.

( Пауза).

То заклик допоміг?!

Мої слова Вона вчува —

Природи зрушуєтья біг.

Все ближче й ближче лине он Богині круглий сяйний трон, Кривавим відблиском багриться, Росте безмірно — страх дивиться! Спинись, кружало вогнезоре,

Ти знищиш нас, і землю, й море!

То правда, що чаклунський спів Зухвалих фессалійських дів Униз звертав твою дорогу Ділам злочинним на помогу?

От світле коло потьмарилось,

Враз трісло, блисло, заіскрилось... Який там гул, яке шипіння,

І гримотіння, й вітровіння!

Перед богинею впаду —

Даруйте! Я призвав біду.

(Падає ниць).

Фал ес Що чулося, що бачилось йому?

Що сталося, ніяк я не дійму.

Я все сприймав не так, як він, інакше. Це ніч якась химерлива, однак же Наш місяць так, як за старих часів, Висить спокійно, де й висів.

Гомункул

Поглянь на карликів жклля —

Раніш там не було шпиля.

Я чув — гора аж застогнала,

То скеля з місяця упала І причавила всіх як стій,

Байдуже їй, чужий чи свій.

А все ж велика творча сила,

Що, низом діючи й верхом,

За ніч одну звести зуміла Гори скелястої огром.

Фал ес Облиш те все! То лиш фантом!

Хай гине бридь — нам мало горя,

Хоч ти й хотів царем там буть.

Ходім на світле свято моря,

Чудних гостей уже там ждуть.

(Ідуть геть).

Мефістофель

(дряпаючись горою з другого боку)

Знов лізь по тій крутій тропі скалнстій Та спотикайсь об прикорні дубів!

У нас на Гарці дух такий смолистий,

Мов сірка тхне — той запах я злюбив.

А тут така вже сторона мізерна —

Нема нічого схожого ні зерна...

Чудні ці греки — нічим їм, либонь, Роз’ятрювать пекельницький огонь.

Дріада

Розумний вельми ти у себе дома,

А тут тобі звичайність невідома.

Чим згадувать весь час про рідний край, Святим дубам пошану тут воздай.

Мефістофель