Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
Що є вже там і восьмий.
Ті припливуть пізніше, Розвинувшись повніше. Вічно пориваються В далечінь славути, Неосяжне осягнути Ревно сподіваються.
Сирени
Молитись нам Усім богам,
Чи тут, чи там Стоїть їх храм.
Нереїди і тритони
Перед нам тут вести дано, Хто б нашу славу змірив?
Сирени
Ви більші, ніж герої Історії старої;
Вони дістали лиш одно, Якесь там золоте руно,
А ви — кабірів.
Загальний хор
( підхоплює)
Вони лиш золоте руно,
А ми (ви) кабірів!
Нереїди й тритони пливуть далі.
Гомункул Немов горшки потвори ці, Поглянеш — глина гола,
А розбивають мудреці Об них твердії чола.
Ф а л ес Усякий з них того й бажа: В монеті ціниться іржа*
Протей
( незримо)
І я, старий, скажу радніше,
Що чим чудніше, тим гідніше.
Фал ес
Де ти, Протею?
Протей
(як черевомовець, то ніби здалеку, то зблизька)
Тут! і тут!
Фал ес Одцавна був ти баламут!
Та я ж тобі старий товариш,
Мене так просто не обмариш.
Протей
(ніби здалеку)
Прощай!
Фал ес (нишком до Гомункула)
Він близько десь. Світи, світи-бо! Цікавий він, немов та риба;
Огонь його сюди принадить,
Хоч так, хоч так себе він зрадить.
Гомункул
Заллю я світлом радо все дотла,
Але гляди, щоб не розбити скла.
Протей
(приймає вигляд здоровенної черепахи) Що це воно так гарно блись та блись?
Фал ес
(застує Гомункула)
Як хочеш бачить — ближче підступись Та обернись гарнесенько в людину,
Ти ж можеш це вчинрти в мить єдину; Бо те, що ми від поглядів ховаєм, Покажемо, кому самі бажаєм.
Протей (приймає людську подобу)
Та ти й хитрець, а не лише мудрець.
Фа л ес А ти но перетворення митець, (Відслоняє Гомункула).
Протей
(здивовано)
Світячий карлик! От мені дивниця!
Фал ес
Він просить ради, як би дородиться. Мені він по секрету оповів,
