Слава ЗСУ!

Так само мали й семеро під Фівами У себе на щитах значущі образи:

Чи місяць та зірки на небі темрявім,

А чи боги, герої, списи, факели,

Усе, що мирним городам погрожує.

Такі ж ото процвітані зображення І ці герої мають з діда-прадіда:

Леви, й орли, дзьоби, і крила, й пазури, Павинний хвіст, троянди, роги зуброві» Смужки червоні й сині, злотні й сріберні; І все то те у залах понавішано,

А в залах тих і просторо, і весело —

Бери й танцюй...

Хор

Скажи, чи є ж танцюри там?

Форкіада

Та ще й які! Золотокудрі красені!

Від них аж name молодістю ярою,

Як од Паріса, що царицю...

Гел єна

Годі вже!

Не відбігай від речі, до кінця доводь!

Форкіада

Тобі кінця доводити — погоджуйся,

І я тебе перенесу у замок той.

Хор

Погоджуйся, себе і нас врятуєш ти!

Гелена

Невже ж таки я маю сподіватися Від Менелая лютої жорстокості?

Форкіада

Забула, що вчинив він Деїфобові?

З тобою, братовою завдовілою,

Він жив насильно, ласо розкошуючи,

Тож Менелай йому і носа, й вуха втяв, Збагнітував, що страх було й дивитися.

Гелена За мене то він люто так скарав його.

Форкіада

За нього ж то він люто так скара й тебе.

Красу ділить шкода; хто мав усю її,

Радніш уб’є її, як мати тільки часть.

Здалека чути сурми. Хор здригається.

Як гук сурми у вуха вам вдирається,

Геть шарпаючи душу, так і ревнощі Вгризаються у груди чоловікові,

Нагадують, що мав він і що втратив він.

Хор

Чуєш, грають жоломійки? Бачиш, блискають мечі?

Форкіада Здрастуй, царю-володарю! Радо я тобі вслужу.

Хор

Ну, а ми?

Форкіада

А ви, відомо, вам рятунку вже нема: Перш помре цариця ваша, потім згинете самі.

Пауза.

Гелена

Що зараз треба нам, я вже надумала.

Здаєшся ти мені облудним демоном,

Що і добро на зло оберне з капості.

Піду я поки за тобою в замок той,

Що буде далі — я про теє відаю,