Слава ЗСУ!

А може, десь блукає лабіринтами Чудного замку з тисячею пазамків, Господаря питаючи для зустрічі.

Гляди, вгорі усе заворушилося,

Порталами, ходами, коридорами Снують туди й сюди меткі прислужники — Либонь, бучне вітання нам готується.

Хор

Дух угору піднявсь! О, погляньте туди — Як там чемно ідуть, сповільняючи хід, Юнаки-двораки все улад та уряд...

На чиє ж то веління, на чий то наказ Наближає до нас в урочистій тиші Гроно хистке чарівних молодят? Залюбується всяк на ту гожу ходу,

І на кучерів май круг ясного чола,

І на лиця рум’яні, як персика плід,

Злегка засіяні ніжним пушком...

Аж кортить укусить, та боюся якось,

Бо бувало й раніш, що укусиш таке — Попелом візьметься в роті!

Та ось найкращі Підходять сюди:

Що ж то несуть?

Ступні під трой,

Килим до ніг,

Пишний понадтронний намет;

Він вінцем імлистим Звивсь над головою Нашої цариці,

Бо вона вже сіла На оздобний розкішний престол. Станьмо сюди Всі попідніжжю —

Слуги її.

Славне, славне, триславне, Благословенне вітання таке!

Все сказане хором поступово виконується. Після того як с л у г и те джури довгою вервечкою поспускалися вниз, угорі на сходах з’являється Ф* у с т у лицарських середньовічних пишних шатах і повагом зіходить униз.

Провідниця хору

(уважно роздивляючись на нього)

Коли йому, як іноді трапляється,

Боги усього того не позичили,—

Величності, пристойності, люб’язності,—

А дарували,— скрізь удачу матиме:

В запеклому бою з мужам» сильними І у дрібній війні з жінками гожими.

Він перевершить щонайкращих витязів, Яких, було, так високо цінили ми.

Ходою неспішною, шанобливою Надходять князь; звернись до нього,

владарко!

Фауст

(підходить, побіч нього Лінкей у кайданах)

Замість яси, вітання-шанування І зустрічі врочистої, як личить,

Веду тобі раба в важких кайданах,

Що, занедбавши власний обов\'язок,

Мені не дав звершить мою повинність.

Впади до ніг володарці, винись!

Царице! Я поставив був його Бачучого на вежу височенну*

Щоб він звідтіль уважно і обачно Землі і неба далей пильнував І вістував про все, що там побачить,—

Чи хмарою насуне десь отара,

Чи лавою надходить враже військо Із гір у діл — отару захистим,

На військо вдарим. Нині ж він прошкодивсь: Ти йдеш — а він про те не сповіщає,