Слава ЗСУ!

Нехай затоки береже,

А готу звірюю Ахаю —

Хай крутояру стереже.

Хай франк іде собі в Бліду,

Мессену сакс бере в уділ,

Норман посяде Арголіду,

Морський очистивши окіл.

Для ворогів незламні в гарті,

Між себе — мов одна сім’я,

Ви підкоряйтесь тільки Спарті,

Де трон володарки сія.

Вона вщасливить всю державу,

Зичливо дбаючи про всіх,

І суд, і право, й силу, й славу Всяк найде в неї біля ніг.

(Сходить із престолу, князі обступають його навкруги, щоб краще почути його накази й розпорядження).

Той, хто красуні жадає собі,— Передусім обачно Доброї зброї хай припасе!

Словом лагідним він добув Найцінніше на світі,—

Та здобуток непевний той;

Хитрий підлесник украв би його, Смілий розбійник одняв би його,— Тим зазіханням відсіч готуй!

Нашого князя за те я хвалю І над усе ціную,

Що так уміло й сміло з’єднав Він дружину хоробрую,

Завше вірну й покірну.

Всі сповняють наказ його,

Кожен для себе на зиск і користь, Для можновладця на дяку й хвалу, Для обох разом на славу й честь.

Хто ж би відняв її В нашого пана вже?

Хай володіє він нею один,

Владу ту радо ми всі визнаєм:

Він оборонить із нею і нас Муром міцним, військом грізним.

Фауст

Дарунки, роздані тобою,

Натхнули їх на бранний труд;

Нехай ідуть вони до бою,

А ми удвох лишімся тут!

Несхитним муром ставши вколо, Вони вбезпечать тишу й мир Півострову, який із суходолом Поєднує легеньке пасмо гір.

Це край щасливий, край блаженний, Це рай для всіх земних племен,

Уділ прекрасної Гелени,

Що став в той день благословен.

Коли між комишів Еврота Вона з яйця постала там,

Божественна, осяйна врода,

На диво матері й братам.

Цей край у радості безмірній Тобі несе свої скарби;

Над світ увесь, тобі покірний,

Свою вітчизну возлюби!

Хай шпиль зубчастий ледве-ледве гріють Холоднуваті сонця паруси,

Там нижче гори трохи зеленіють —

Вже є якась пожива для кози.

Джерела б’ють, дзюрчать гірські потоки, Тут зелен кожен схил і кожен яр,

Тут полонини стеляться широкі, Хвилюють руном лагідних отар.

Худоба ходить безбач там рогата,

Над урвищами бережно пнучись,

Всім є тут тирло, хоч скота й багато,

Між скелями печер доволі скрізь.