Слава ЗСУ!

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

ВЕРХОГІР\'Я

Стрімчасті шпилі. До них надпливає хмара І спускається на виступі скелі, з не! виходить Фауст.

Фауст

Вбачаючи внизу пустельні урвища, Ступаю я на верхогір’я бережно, Пустивши хмару-птицю, що так Лагідно Несла мене широкими просторами.

Вона від мене звільна відділяється І на схід сонця лине в даль, клубочучись, За нею вслід мій зір біжить захоплено. Пливе вона, хвилюється, міняється, Формується, стає чудовим видивом:

На сонячній перині спочиваючи,

Жона якась ввижається божественна; Юнона то, чи Леда, чи Гелена там Чарує око вродою величною?

Ой леле! Образ тане, розпливається, Зливається з верхів’ями далекими, Великий смисл минущих днів нагадує.

А вколо мене віє світле марево,

Леліє, прохолодою голублячи,

І легко, й плавно вгору підіймається І там стає новим знадливим образом Великого, святого блага юності...

Скарби мойого серця прокидаються, Любов Аврори згадую окрилено І перший милий погляд, ледве вловлений, Що згодом засліпив усіх клейнодів блиск, Душевною красою любо сяючи,

Видіння те в ефір ясний здіймається Й несе з собою краще все, що є в мені.

На гору ступає чобіт-скорохід, за ним другий. ІзнихзіходитьМефістофель. Чоботи крокують далі.

Мефістофель

Оце махнули те, що треба! Але скажи, навіщо ти Якраз сюди спустився з неба,

В ці звори, повні жахоти?

Я добре знаю урвище це скельне —

Було тут спервовіку дно пекельне.

Фауст Тобі казок ніколи не бракує,

Але мені безглуздя не смакує.

Мефістофель ( поважно)

Коли Господь — за віщо, не питай —

Нас вигнав з неба в глиб, у земні надра,

Де, з центру розогнівши, з краю в край Розбурхано палає вічна ватра,—

Жилося нам не дуже зручно, звісно:

І гаряче, і боляче, і тісно.

Давай чорти тут кашлять, дмухать, хукать, Хропти, сопти, з усеї сили пукать,

Аж сіркою все пекло засмерділо;

Ото був газ! Несосвітенне діло!

З усіх усюдів так і напира,—

Потріскалась гладка земна кора,

Все обернулось догори ногами,

Спід верхом став, горами стали ями.

Так деякі учені — круть і верть —

В теоріях все ставлять шкереберть.

Як ми звільнились з темного затвору І вирвались на свіжий дух, нагору —

Все це була велика таїна,

Пізніш людям відкрилася вона. (Ефес, б, 12)

Фауст

Вдивляючись в громаду гір німу,

Я не питаю: звідки? і чому?