Слава ЗСУ!

І миттю зроблена робота.

(Тихо до тих, що знають).

А хто й відкіль — моя турбота.

Я не ловив даремно ?ав,

Всі арсенали обшугав;

А там у незворушній тиші Вони стояли кінні, піші,

Колись — владики грізні та вельможні, Тепер — слимачі домики порожні.

Я поселив усяких там привидь, Середньовіччя треба ж підживить! Нехай у них чорти із різних сект,

Вони незгірший справлять тут ефект.

(Уголос).

Чи чуєте, вперед вони вже мчать І зброєю погрозливо бряжчать;

Вже майорять пошарпані прапори, Що вирвались нарешті на простори.

Ви бачите, народ старий Охоче йде на бій новий.

Зверху чути (різний суремний гук; вороже військо непомалуз а вагалося.

Фауст

Вже затьмарився вколо обрій,

Лиш де-не-де грізний, недобрий Червоний сполох спалахне; Кривавим блиском зброя грає;

Ліс, гори, небо — все вступає У це побоїще жахне.

Мефістофель

Наш правий фланг хоробро б\'ється, Та над усіми видається Завзятий велет Ганс Рубай:

До нього й чорт не підступай.

Цісар

Одна рука знялася вгору Й здесятерилася в ту ж пору... Непевні творяться діла.

Фауст

Ти чув про маревні мережі На сіцілійськім узбережжі?

У білий день химерна мла Там коливається в повітрі, Виводить візерунки хитрі,

Снує видіння без числа:

То колихливими містами,

То мерехтливими садами Порожній простір вистила.

Цісар

Що то за знак? На гострі піки Упали раптом світлі бліки,

І наших лав списи блискучі Окрили вогники скакучі;

Я бачу в цім якийся чар.

Фауст

Розхмур, о царю, чоло хмуре:

То знак зичливої натури,

Нам світять дивні Діоскури,

Що бережуть плавців од бурі;

Вони підсилять наш удар.

Цісар

А хто, скажи, і задля чого Нам шле природу на помогу,

Який незнаний володар?

Мефістофель

Не хто, як той мудрець великий, Що відданий тобі навіки.

У нього аж душа болить,

Що йдуть на тебе супостати.

Щоб добродійця врятувати,

Готов він голову зложить.

Цісар

У час коронаційного параду Хотів я зразу вивірити владу,

На чім — не став я довго обирати, Звільнив сивобородого од страти.