Слава ЗСУ!

Архієпископ Ми вдячні глибоко за все, що дав ти нам! Підсилюючи нас, ти дужчаєш і сам.

Цісар

Ще й вищий привілей вам хочу доложити: Для царства я живу і ще бажаю жити,

Та тіні пращурів нагадують мені Про неминучий край земної суєтні.

Настане і моя година помирати,

зав

Тоді ви мусите наступника обрати,

Хай пануватиме вінчанний володар У мирі й лагоді, без міжусобних чвар.

Канцлер

Із гордістю в душі, з покорою в поставі Вклоняються тобі державці величаві; Допоки щира кров по жилах творить круг, Ми—тіло, що твій дух провощить лепсо в рух.

Цісар

Нехай ці рішення несхибні і незломні Увічнить грамота на всі часи потомні.

В своїх маєтностях ви вільні володіть,

Але з умовмо — нічого не ділить;

Хоч як побільшите ви згодом дар монарший, Усе те в спадщину хай син дістане старший.

Канцлер

Я на пергамені спишу оцей устав,

Щоб він імперії благим законом став;

Хай канцелярія тоді печать приліпить І підпис твій святий усе навіки скріпить.

Цісар

Тепер ідіть собі й міркуйте в самоті Про цей великий день, єдиний у житті.

Світські КНЯЗІ виходять.

Духовний

(залишається і промовляє патетично)

Твій канцлер геть пішов, єпископ тут

лишився, Пересторогу дать володарю рішився, Уболіваючи по-батьківськи за ним.

Цісар

У цей веселий час чи можна буть сумним?

Архієпископ Вбачати мушу я зі скрухою гіркою Помазану главу в союзі з сатаною!

Хоч ти й посів престол, на тому не кінець.

Чи прийме те Господь і папа, наш отець? Коли про ці діла Петрів намісник взнає,

Він царство грішнеє святим огнем скарає,

Бо в ньому ти збудив іще в ту пору гнів,

Коли в вінчання день чарівника звільнив.

З твого вінця упав найперший промінь ласки На кляту галову не з Божої указки.

Покайся ж хоч тепер і не гніви святинь,

З добра неправого посильну лепту кинь. Оддай ті пагорби, де твій намет пишався,

Де з злими духами блюзнірськи ти єднався, Де слухав ти словес лихого князя лжі,

Ти монастир святий побожно заложи;

Ліси навколишні, що ген у далі мріють, Гірські пасовиська, що буйно зеленіють, Озера рибнії, і ріки, і струмки,

Що у долину мчать, ізвивисті й шумкі,

Й долину всю даруй обителі священній,

За щире каяття сподобишся прощення.