Слава ЗСУ!

Погляньте ж ближче на народ:

Одні холодні, другі грубі.

Той по виставі йде у карти грать,

Той зночувати ніч в обіймах у повії;

Чи ж варт для них бентежить мрії І муз шляхетних турбувать?

Кажу ж вам, лиш пишіть,

Все більш і більш пишіть,—

І зразу шлях до успіху відкритий,— Людей аби із плигу збити,

Бо трудно їх задовольнить...

Що з вами? З радощів? Чи що болить?

Поет

Іди шукай деінде наймитів!

Ти хочеш, щоб поет занапастив СЬій вищий дар — і пориви, і мрії Природою натхненого творця!

Чим він чарує всі серця?

Чим він скоряє всі стихії?

Це та гармонія, що лине із грудей І обійма весь світ — природу і людей. Коли природа свій починок вічний, Байдуже прядку крутячи, пряде,

І всіх створіннів гурт негармонічний Різноголосячи гуде,—

Хто вносить лад усюди живодайний, Вливає ритм у кожен рух і звук?

Хто всі ті голоси в хорал єднає зграйний, В акордів голосних врочистий перегук? Хто каже бурі в пристрасті ревіти,

Зорі вечірній в роздумі сіять?

Хто може всі весняні пишні квіти До ніг коханої прослать?

Хто лаврові листки спліта в вінок,

Щоб увінчати почестю героїв?

Хто олімпійцям захист і зв’язок?

Поет, людської сили прояв.

Комік

Явіть же нам ту силу сповна,

Хай творчість так у вас іде,

Немов пригода та любовна.

Буває, двох десь випадок зведе,

А там пішли побачення й розмови, Щасливі сни й пробудження раптові, Надії хміль і гіркота оман,—

І так незчуєшся, як вродиться роман! Таку і ви нам п’єсу дайте,

В життя людське чимглибше заглядайте! Всі так живуть, а бачать так не всі,

Тож покажіть життя у всій красі.

Картини барвні, світло тьмяне Та іскра правди в млі омани —

І наварили ви пиття,

Що людям скрашує життя.

І йде сюди замріяне юнацтво,

Йому наш твір — чудесне відкриття,

І йдуть сюди вразливі на чуття,

Для них ця гра — переживань багатство. І кожен тут знаходить щось своє І бачить те, що в нього в серці є.

Ще здатні всі вони і до плачу й до сміху, Шанують пориви, із блиску мають втіху. Хто всього знав, тому попробуй догоди! Хто починає жить — подякує завжди.

Поет

Верни ж мені той час блаженний,

Коли я жити починав,

Коли пісень потік натхненний З джерел незглибних виринав;

Коли в туман був світ повитий І чар закритий в пуп’янки,

Коли барвисті і п’янкі В лугах веселих рвав я квіти...

Я бідний був — і все я мав,