Слава ЗСУ!

Ходім!

Виходять.

Маргарита

(увіходить із лампою)

Ой як тут душно, парко як!

(Одчиняє вікно).

А вечір же- наче й без тепла.

І якось моторошно так...

Коли б хоч мати скоріше йшла... Вся аж тремчу... Острах стиска... Яка ж я, дурненька, боязка...

(Роздягається, заспівала).

Був вірний коханці завше Славетний Фульський цар;

Вона йому, вмиравши,

Дала злотний кубок в дар.

Над всі скарби коштовні Він кубок той любив,

І очі сліз були повні,

Як він із нього пив.

Почувши, що годі жити,

Усе роздав синам:

«Усе беріте, діти,

А кубка не віддам!»

Сидів він на бенкеті,

1 все лицарство з ним,

У замку на бескеті,

Над берегом морським.

Допив живець д’останку Старенький бенкетар І в буйні хвилі з ?анку Жбурнув священний дар.

Ось кубок летить, мигоче,

Ось вир його схопив...

А цар склепив свої очі І більше вже не пив...

(Одчиняє шафу, щоб повісити одежу аж бачить — скринька).

Звідкіль взялась тут скринька ця мала? Таж шафа замкнена була.

Що за притичина? І що в ній може буть? А, знаю, мамі хтось приніс В заклад під позичку, мабуть.

Ось ключик на шнурочку звис...

А що, як взять та й відімкнуть?

Ой, що це? Боже милий! Глянь,

Чи бачила ж таке я на віку?

Убір! В святковий день найбільша з пань Наділа б річ таку!

А як мені в цім ланцюжку?

Чиї ж то всі оці розкоші?

(Убирається й розглядається в дзеркалі).

Ой, а сережки ж хороші!

Вберись — і вже зовсім не та...

Що врода й молоді літа?

До них тепер байдужі всі,

І похвали твоїй красі Бринять, неначе докори. Всі злота ждуть,

На злото б’ють —

Горе нам, бідним, горе!

НА ПРОГУЛЯНЦІ

Фауст проходжується в задумі.

Підходить Мефістофель.

Мефістофель

Бодай тобі зрадне кохання! Бодай тебе

в пекла стихію! Я кляв би іще чимсь гіршим, але,

на жаль, не вмію!

Фауст

Який же дрік тебе вджигнув?