Слава ЗСУ!

І, як у перший день творіння, Прекрасні всі діла Творця.

Мефістофель

0 Господи, ти знов між нас явивсь,

Питаєш, як ідуть у кого справи;

Між челяддю і я тут опинивсь,

Бо ж завше був до мене ти ласкавий.

Не вмію я так компліментів править,

Як ангели, удатні на язик,

Від пафосу мого ти б засміявся навіть,

Коли б ти був од сміху не одвик.

СЬнця й світи залишу я в спокої —

Я свідок лиш мізерності людської.

Смішний божок землі не зміниться ніяк,— Як спервовіку був, так і тепер дивак. Погано він живе! Не треба Було б йому давать і крихти світла з неба. Тим розумом владає він,

Щоб жити, як тварина із тварин.

Та він же чисто коник той цибатий (Пробачте порівняння це мені):

Не підлетить, а вміє лиш стрибати Та знай сюрчить в траві свої пісні.

Та у траві іще б якось жилося,

Так ні, притьмом в болото суне носа.

Господь

1 вічно скаржишся мені ти!

Невже ж тебе задовольнити Земля ніколи не змогла б?

Мефістофель Ні, Господи! На ній одне лихе твориться: Так люди мучаться,

що жаль на них дивиться,—

Вже проти них і запал мій ослаб.

Господь

Ти знаєш Фауста?

Мефістофель

Він доктор?

Господь

Він мій раб!

Мефістофель

Та раб то раб, а служить по-якому?

І їсть, і п’є він щось не по-земному.

Його думки, на безум хворі,

Ширяють десь в непевній далині.

То з неба 6 він зірвав найкращі зорі,

То пив би він всі радощі земні;

Та ні земля, ні далі неозорі Не вдовольнять тієї маячні.

Господь Він поки що у мороці блукас,

Та я вкажу йому до правди вхід,

Бо знає садівник, як деревце плекає, Який від нього буде цвіт і плід.

Мефістофель Та він не ваш, я ладен закладатись! Дозвольте лиш за нього взятись,

І піде він за мною вслід.

Господь Я згоден, спробуй його злудить,

Поки живе він на землі;

Хто йде вперед, той завше блудить.

Мефістофель Спасибі вам; з мерцями справи злі,

Я не люблю тії мороки;

Мені за них миліш здорові, повні щоки; Я так люблю живих людей,

Як любить кіт живих мишей.

Господь Що ж, спробуй відірвати духа Від його першоджерела І, якщо він тебе послуха,