Слава ЗСУ!

Пообіцяй же, Генріх!

Фауст

Все, мій друже!

Маргарита Скажи, як із релігією ти?

Ти серцем повний доброти,

А от до віри мов байдужий.

Фауст

Облиш, дитя! Міцна моя любов;

Кого люблю — проллю за того кров,

А вірити не бороню нікому.

Маргарита Ні, треба вірити й самому.

Фауст Чи треба ж?

Маргарита

Ох, щоб я на тебе мала вплив Ти ж не шануєш і святих дарів!

Фауст

Шаную.

Маргарита

А приймати не приймаєш.

На службі, сповіді ніколи не буваєш.

Ти віриш в Бога?

Фауст

А чи змога Комусь сказать: «Я вірю в Бога»?

Чи ти в священика спитай,

Чи в мудреця про те — вважай,

Тх відповідь — мов глум.

Маргарита

То ти не віриш?

Фауст

Мій ангеле, не в ту ти міру міриш.

Хто б міг назвать його І так признать його:

«Я вірю в нього»?

Чи не відчуть його І відметнуть його:

«Не вірю в нього»?

Всеобіймитель І вседержитель,

Хіба ж не обіймає, не держить він Тебе, мене, себе?

Хіба ж над нами не склепіння неба?

Хіба ж під нами не земная твердь?

Хіба ж нам не зоріють Привітно зорі вічні?

Хіба ж я не дивлюсь тобі у вічі?

Хіба ж усе це не пройма Твій ум і серце,

Не віє в вічній таємниці Незримо й зримо вколо тебе?

Наповни ж ним все серце, аж по вінця,

І якщо в цім чутті зазнаєш щастя ти,

То звн його, як хочеш:

Любов! Блаженство! Серце! Бог!

А я ім’я не знаю Йому! Чуття — то все;

Ім’я — то звук і дим,

Що пал небесний сповива.

Маргарита Втішаєш ти мене всім тим; *

Священик каже те ж; слова Він тільки інші у жива.

Фауст Ти обійди усі світи,—

Це кажуть всі од серця повноти,

Та кожному своя властива мова; Чому й мені свого не вжити слова?

Маргарита

Послухаєш, то й гарно кажеш ти,

А все ж тривога обіймає,

Бо у тобі Христа немає.

Фауст

Дитино!