Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Фіаско

— Боюсь, що так. Якби не було іншого рятунку.

— Саме в цьому й відмінність між нами. Це означає, що назад ви не повернете.

— Ваша правда. Я розумію притчу з човном. Я не чекатиму, поки він піде на дно. Я намагатимусь рятувати цю цивілізацію всіма силами, які в мене є,

— А в крайньому разі — навіть геноцидом?

— Так.

— Отже, ми повернулися до вихідної позиції. Мені пощастило трохи відстрочити цю крайність. Більше нічого. Так я кажу?

— Так.

— Ви готові рятувати життя одних, позбавляючи його інших?

— Адже в цьому й полягає сенс вашої притчі, отче Араго. Я обираю менше зло.

— Роблячись убивцею?

— Я не відкидаю цього визначення. Можливо, я нікого не врятую. Занапащу і нас, і їх. Але я не вмию рук. Якщо ми загинемо, «Еврідіка» одержить повідомлення про це. Про стан справи і про те, що я відмовивсь од повернення назад,

— У моїй есхатології немає малого зла,— сказав Араго. — Разом з кожною вбиваною істотою гине цілий світ. Через те арифметика робить етику невимірною. Невідворотне зло — невимірне. — Він підвівся. — Не забиратиму у вас більше часу. Мабуть, ви хочете продовжити розмову з людьми, яку я перервав?

— Ні. Я хочу побути на самоті.


КАЗКА


Перегородки, що звичайно розділяли обидва цехи в кормовій частині «Гермеса», було знято, їхні сталеві стіни ввійшли в центральну частину корабля і тільки широкі темні ложа хитних підшипників свідчили про те, де досі вони були. Величезний інтер’єр нагадував тепер покинутий ангар. Поверхів за двадцять над ложами втягнених перегородок, недалеко від випуклої стелі, ніби дві білі мушки, що сіли на лонжероні, який вів упоперек від правого борта до бакборта, висіли пілоти, Гаррах і Темпе, на зачепах своїх пасів, щоб якимсь сильнішим повівом їх не здуло в невагомості. Через те не можна було з певністю сказати, що вони дивляться вниз, хоч їм так і здавалося. В безлюдному гігантському нутрі корабля тривала розмірена, швидка, невпинна праця. Виблискуючи емаллю, жовті, голубі, чорні автомати, поперемінне переводячи чіпкі важелі вбік і вперед, синхронно, ніби ряди гімнастів, сягали позад себе, до інших, які подавали їм у щипцях монтажні деталі. Вони монтували солазер.

Це була гратчасто-ажурна конструкція завбільшки в міноносець. Напівготовий каркас скидався на складений, спірально вигнутий парасоль велета, замість тканини обтягнений сегментами дзеркальних лусок, які находили одна на одну. Завдяки цьому він асоціювався також з допотопною рибиною чи з якоюсь вимерлою морською рептилією, кістяк якої складають машини замість палеонтологів. У віддаленій від пілотів передній частині, там, де тулуб колоса мав би мати голову, іскрилися тисячі цівок синявого диму — на кільцях якоря спалахувало лазерне зварювання.

Солазер, запроектований як фотономет, що працює на сонячній енергії, було перетворено на дзеркальце для пускання світляних зайчиків. Щоправда, тераджоулевих.

Його концепція народилася з побоювання фізиків, що повторне застосування сидеральної технології з вельми своєрідними ефектами, не лише гравітаційними, дасть планеті небажані рекомендації: наведе її майстрів зброї на слід, який наближає до проміжку Голенбаха. Через те, замість удатися до джерел цього проміжку, вирішили вдатися до техніки, вже трохи застарілої,— радіаційних трансформаторів. Зависнувши перед сонячним диском, солазер повинен був розгорнутись віялом, оберненими до Сонця рецепторами вбирати його хаотичне, вседіапазонне випромінювання і стискувати в монохроматичний таран.

Майже половина вбираної енергії служила солазерові для охолодження, без якого він моментально випарувався б від сонячного палу. Але ефективної потужності вистачило на те, щоб стовп зв’язного світла з діаметром у двісті метрів на виході випромінювача й неминучим потроєним розсіюванням біля орбіти Квінти міг краяти її оболонку, наче нагрітий ніж масло. Під цим далекосяжним вогняним вістрям десятикілометрова товща океанічних вод розверзлася б аж до дна. Тиск окропу, що ринув би з усіх боків у безодню, не завдав би світловому мечу ніякої шкоди. Крізь клубок кипучого океану, в порівнянні з якими гриб термоядерного вибуху — ніщо, солазер міг протнути підокеанічну плиту, літосферу й проникнути в глиб Квінти на чверть її радіуса.

Такої катастрофи ніхто не планував. Солазер повинен був легко торкнутись льодового кільця і термосфери планети. Оскільки відмовилися й від цього, то виявилося, що переробити світлову батарею на сигналізатор буде зовсім неважко. Ель-Салям і Накамура хотіли коштом найменшої перебудови розв’язати два завдання зразу. Треба було дійти до всіх можливих адресатів одночасно і якнайефективніше. Такий контакт, хоч і односторонній, виходив із тієї очевидної передумови, що планету населяють істоти, обдаровані зором, а також достатнім інтелектом, щоб зрозуміти зміст послання.

Попередня
-= 103 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!