Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Фієста

— Місця є тільки на п'яту зміну.

— Що-що?

В цьому поїзді ніколи досі не подавали обід більш як у дві зміни, і на обидві вистачало вільних місць.

— Всі місця зарезервовано, — сказав провідник вагона-ресторану. — П'ята зміна почнеться о третій тридцять.

— От халепа, — сказав я Біллові.

— Дай йому десять франків.

— Тримайте, — сказав я . — Ми хочемо пообідати в першу зміну.

Провідник сховав десятку в кишеню.

— Дякую, — сказав він. — Я порадив би вам, панове, запастися сандвічами. На перші чотири зміни всі місця зарезервовані ще в управлінні залізниці.

— Ти багато доскочиш, друже, — сказав йому по-англійському Білл. — Певно, якби тобі дали п'ять франків, ти порадив би нам вистрибнути з поїзда.

— Comment?5

— Котися під три чорти, — відповів Білл. — Нехай нам принесуть сандвічі і пляшку вина. Розтлумач йому, Джейку.

— І пришліть у сусідній вагон. — Я пояснив йому, де нас знайти.

В нашому купе сиділо подружжя з підлітком-сином.

— Ви, мабуть, американці? — спитав чоловік. — Як вам подорожується?

— Чудово, — відповів Білл.

— Оце ви добре робите. Подорожуйте, поки молоді. Ми з матусею стільки років мріяли про Європу, та оце аж тепер вибрались.

— Ми могли б і десять років тому вибратись, якби ти схотів, — сказала дружина. — А ти все правив: спершу подивімось Америку! А взагалі, хоч там що, а півсвіту ми вже об'їхали.

— Знаєте, у нашому поїзді сила-силенна американців, — сказав чоловік. — Сім повних вагонів. І всі з Дейтона, штат Огайо. Це прочани. Побували в Римі, а тепер їдуть у Біарріц і Лурд.

— Он воно що. Прочани. Бісові святенники, — сказав Білл.

— А ви, хлопці, звідки будете?

— Я з Канзас-Сіті, — сказав я. — А він з Чікаго.

— Обидва їдете в Біарріц?

— Ні. Рибалити в Іспанію.

— А мені чогось рибалити не кортить. Хоч у нас це діло люблять. У нашому штаті Монтана рибка ловиться як ніде. Я теж з приятелями рибалив, хоч узагалі мені не кортить.

— Знаємо, як ти рибалив із своїми приятелями, — сказала його дружина.

Він підморгнув нам:

— Отакі вони, жінки. Для них сулія вина чи ящик пива — все одно що геєна вогненна.

— А ви, чоловіки, які? — сказала його дружина, розгладжуючи спідницю на широких стегнах. — Я голосувала проти сухого закону, щоб догодити йому, та й сама я люблю, коли в хаті є пиво, а він тепер он що каже. І за кого тільки ми заміж виходимо.

— Послухайте, — сказав Білл, — ви знаєте, що ця орда отців-богомольців захопила вагон-ресторан аж до пів на четверту?

— Що ви кажете? Вони не мають права!

— А ви спробуйте дістати місця.

— Коли так, матусю, то краще поснідати ще раз.

Вона підвелася й обсмикнула спідницю.

— Будь ласка, хлопці, догляньте наші речі. Ходім, Г'юберте.

Вони втрьох попрямували до вагона-ресторану. Трохи згодом

вагоном пройшов провідник, запрошуючи першу зміну на обід, і прочани, на чолі зі своїми пастирями, рушили проходом. Наш сусіда з родиною не повертався. З'явився офіціант з нашими сандвічами й пляшкою шаблі, і ми покликали його.

— Вам сьогодні буде роботи, — сказав я. Він кивнув головою:

— Вони починають уже зараз, о десятій тридцять.

— Коли ж ми поїмо?

— Ох! Ви мені скажіть, коли я поїм?

Він залишив дві склянки для вина, ми заплатили йому за сандвічі й дали на чай.

— Тарілки я заберу потім, — сказав він. — А ні, то самі принесете.

Ми їли сандвічі, попивали шаблі й дивилися на краєвиди за вікном. Пшениця вже починала половіти, і скрізь на полі квітли маки. Ми бачили зелені пасовиська й гарні гаї, а іноді великі річки й замки, що ховалися в зелені.

В Турі ми вийшли й купили ще пляшку вина, а коли повернулися, добродій з Монтани з дружиною й сином Г'юбертом уже сиділи, зручно вмостившись, у купе.

— А в Біарріці є де поплавати? — спитав Г'юберт.

— Він день і ніч сидів би у воді, аби тільки йому давали поплавати, — сказала його мати. — В його віці поїзд набридає.

— Поплавати там є де, — сказав я . — Але в розбурхане море краще не лізти.

— Ви попоїли? — спитав Білл.

— Авжеж. Ми як сиділи за столом, так і лишилися. А коли вони почали сходитись, то всі, певно, вирішили, що й ми з ними. Офіціант сказав нам щось по-французькому, а потім трьох останніх із них просто завернули назад.

— Вони явно прийняли нас за прочан, — сказав чоловік. — І це вам іще одне свідчення могутності католицької церкви. Шкода, хлопці, що ви не католики. Могли б теж пообідати вчасно.

— Я католик, — озвався я . — Через те мені й прикро.

Попередня
-= 25 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!