Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Фієста

— А ви їдьте з нами. Гратимемо в Памплоні в бридж, до того ж там незабаром розпочнеться чудесна фієста.

— Я б з охотою. Дякую за запрошення. Та все ж, мабуть, залишуся тут. Часу в мене обмаль, а хочеться ще трохи порибалити.

— Якщо вже рибалити, то на Іраті. Там форель найбільша.

— Атож, атож, тільки на Іраті. Такої великої, як там, я ніде не ловив.

— Ех, пішов би я туди ще раз.

— А ви затримайтесь на день. Невже не можна?

— На жаль, ні. Треба-таки їхати, — сказав я.

— Шкода, шкода.

Після сніданку ми з Біллом грілися на осонні на лавочці перед готелем, міркуючи, що робити далі, коли з боку центрального кварталу до нас підійшла дівчина. Зупинившись, вона дістала із шкіряної сумочки на поясі телеграму.

— Por ustedes?9

Я прочитав адресу: «Барнсу, Бургете».

— Так, це нам.

Вона дістала книжку, я розписався і дав їй кілька монеток. В телеграмі стояло по-іспанському: «VENGO JUEVES COHN». Я показав її Біллу.

— Що означає слово Cohn? — спитав він.

— От же ж ідіотська телеграма! — сказав я . — За ту саму ціну він міг «послати й на десять слів. «Приїду четвер». А далі розумій, як хочеш.

— Тут сказано якраз стільки, скільки треба Конові.

— Ми ж так чи так вертаємося до Памплони, — сказав я. — А тягати Брет і Майкла сюди й назад до початку фієсти немає ніякого сенсу. Відповімо йому?

— Чому ж не відповісти? — сказав Білл. — Чемність іще нікому не шкодила.

Ми зайшли на пошту й попросили телеграфний бланк.

— Що напишемо? — спитав Білл.

— «Приїдемо ввечері». І крапка.

Ми заплатили за телеграму й повернулися до готелю. Гарріс чекав нас, і ми втрьох пішли в Ронсеваль. Коли ми, оглянувши монастир, вийшли, Гарріс мовив:

— Надзвичайно цікаво. Але я, щиро кажучи, не дуже тямлю в таких речах.

— Я теж, — сказав Білл.

— А взагалі надзвичайно цікаво, — мовив Гарріс. — Я дуже радий, що побував тут. Усе відкладав з дня на день.

— Це все ж таки не те, що рибу ловити, правда? — сказав Білл. Гарріс подобався йому.

— Не те, не те, ні-і.

Ми стояли коло стародавньої монастирської каплиці.

— Слухайте, а що я бачу там, через дорогу? — спитав Гар-ріс. — Це таки шинок, чи очі підводять мене?

— Наче й справді шинок, — сказав Білл.

— Дуже схоже на шинок, — сказав я.

— Тоді, — мовив Гарріс, — споживімо те, що в ньому є.

Слівце «споживати» він запозичив у Білла.

Ми замовили по пляшці вина на брата. Гарріс не дозволив нам платити. Він добре говорив по-іспанському, і корчмар ні в мене, ні в Білла грошей не брав.

— Слухайте, хлопці, ви навіть не уявляєте, як мені було приємно з вами.

— Ми гарно згаяли час, Гаррісе.

Гарріс був уже напідпитку.

— Слухайте, ви собі й не уявляєте, як мені було приємно з вами. Відколи війна скінчилась, я ж не живу, а животію.

— Ми ще колись порибалимо разом. От побачите, Гаррісе.

— Неодмінно. Ми так чудово провели час.

— А чи не взяти нам іще пляшку?

— Блискуча ідея, — сказав Гарріс.

— Тільки тепер плачу я, — сказав Білл. — Інакше ми не п'ємо.

— Дозвольте заплатити мені. Це для мене така приємність.

— А це вже буде приємність для мене, — сказав Білл. Хазяїн приніс четверту пляшку. Склянок ми не міняли. Гарріс

підняв свою склянку.

— Знаєте, воно чудово споживається! Білл ляснув його по спині:

— Ви золото, Гаррісе.

— Знаєте, мене, власне, звуть не Гарріс, а Вілсон-Гарріс. Це одне прізвище, тільки через рисочку, розумієте?

— Ви золото, Вілсоне-Гаррісе, — сказав Білл. — Ми звемо вас просто Гарріс тому, що любимо вас.

— Слухайте, Барнсе, ви навіть не уявляєте, як мені добре з вами.

— Споживіть ще скляночку, — сказав я.

— Барнсе, їй-богу, Барнсе, ви навіть не уявляєте. Просто не уявляєте.

— Пийте, Гаррісе.

Із Ронсеваля ми повертались, ідучи обабіч Гарріса. В готелі ми перекусили, й Гарріс пішов проводжати нас на автобус. Він дав нам свою візитну картку з лондонською домашньою адресою, вручив по конверту. Я зазирнув у свій і побачив там десяток штучних мух. Гарріс зробив їх сам. Він завжди робив їх сам.

— Слухайте, Гаррісе... — почав я.

— Мовчіть, мовчіть!— сказав він, задкуючи до виходу. — Це зовсім не першосортні мухи. Я просто подумав, коли ви їх будете прив'язувати, то, може, згадаєте, як добре нам тут було.

Автобус рушив. Гарріс стояв перед дверима пошти. Він помахав нам. Коли автобус виїхав на дорогу, він повернувся й поплентався назад, до готелю.

— Слухай, цей Гарріс справді добрий хлопець, га? — сказав Білл.

Попередня
-= 38 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!