Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Фієста

— Вони глузують з дона Мануеля, — сказав Білл.

— А звідки ви знаєте, що його звуть дон Мануель? — спитала Брет.

— Прочитав в афіші. Дон Мануель Оркіто, піротехнік esta ciudad15.

— Globos illuminados16, — сказав Майкл. — Парад globos illи-minados. Так написано в газеті.

Вітер відносив звуки оркестру.

— Нехай би вже хоч одна злетіла, — сказала Брет. — На цього дона Мануеля дивитися страшно.

— Це ж він кілька тижнів готував ті ракети, хотів, певно, написати в небі: «Слава святому Ферміну», — сказав Білл.

— Globos illuminados, — сказав Майкл. — Сила-силенна роз-триклятих globos illuminados.

— Ходімо, — сказала Брет. — Нема чого тут стовбичити.

— Міледі бажає хильнути, — озвався Майкл.

— Як ти здогадався? — спитала Брет.

У переповненому кафе стояв страшенний гамір. Ніхто не звернув на нас уваги. Вільного столика ми не знайшли. Гамір був такий, що аж у вухах дзвеніло.

— Краще ходімо звідси, — сказав Білл.

Під аркадою тривало гуляння. Тут і там за столиками сиділи англійці й американці з Біарріца в спортивних костюмах. Декотрі туристки роздивлялися на перехожих у лорнет. Ми зустріли дівчину з Біарріца, з якою нас перед тим познайомив Білл. Вона мешкала з подругою в «Гранд-отелі». В подруги боліла голова, й вона лишилася в номері спати.

— Ось пивничка для нас, — сказав Майкл.

То був бар «Мілано», тісний дешевий шинок, де можна було поїсти й де в задній кімнаті танцювали. Ми сіли за столик і замовили пляшку фундадору. Бар був напівпорожній. Свята тут не відчувалося.

— Весела місцинка, нічого не скажеш, — промовив Білл.

— Просто ще рано.

— Давайте візьмемо цю пляшку з собою й прийдемо пізніше, — сказав Білл. — Не хочеться скніти тут такого вечора.

— Ходімо назад милуватись англійцями, — запропонував Майкл. — Я страшенно люблю милуватись англійцями.

— Вони гидкі, — сказав Білл. — Звідки вони приїхали?

— Вони приїхали з Біарріца, — сказав Майкл. — Вони приїхали подивитись на фієсту, на кумедні іспанські гульки.

— Я їм дам гульки, — сказав Білл.

— Ви напрочуд вродлива дівчина, — звернувся Майкл до знайомої Білла. — Чому я раніше вас не бачив?

— Облиш, Майкле.

— Послухайте, вона ж красуня! Де я досі був? Куди дивилися мої очі? Ви — красуня. Невже ми бачилися раніше? Ходімо зі мною і Біллом. Ми покажемо англійцям гульки.

— Я їм дам гульки, — сказав Білл. — Якого дідька вони сюди понаїздили?

— Ходімо, — сказав Майкл. — Тільки ми втрьох. Наставимо ґуль розтриклятим англійцям. Сподіваюсь, ви не англійка? Я шотландець. Я ненавиджу англійців. Я їм покажу гульки. Ходімо, Білле.

Крізь вікно ми бачили, як вони втрьох, узявшись під руки, рушили до кафе. Над площею злітали ракети.

— Я ще посиджу тут, — сказала Брет.

— Я лишуся з вами, — сказав Кон.

— Ні, не треба!— відповіла Брет. — Будь ласка, ідіть куди-небудь. Невже ви не бачите, що ми з Джейком хочемо побалакати?

— Я цього не помітив, — сказав Кон. — Я хотів посидіти з вами, бо відчуваю, що трохи сп'янів.

— Теж мені причина, щоб з кимось сидіти! Якщо ви п'яні, йдіть додому. Йдіть спати!

— Добре я його вишпетила? — спитала Брет, коли Кон пішов. — Боже, як він мені набрид!

— Атож, радості від нього ніякої.

— Він так діє мені на нерви.

— Бо погано поводиться.

— Гірше не буває. А мав же нагоду виявити благородство.

— Певно, він і тепер стовбичить за дверима.

— Певно. На нього це схоже. Знаєш, а взагалі я його розумію. Він не може повірити, що те, що було, нічого не означало.

— Я знаю.

— Але ж не можна так поводитися. Ох, мені все, геть усе остогидло. І Майкл. Майкл теж не цяця.

— Ну, Майклові дуже тяжко.

— Хай так. Але це не дає йому права бути свинею.

— Всі поводяться погано, — сказав я. — Дай їм тільки нагоду.

— Ти б так не поводився. — Брет глянула на мене.

— Казився б так само, як Кон, — сказав я.

— Любий, навіщо ми говоримо про такі безглузді речі?

— Гаразд. Говори, про що хочеш.

— Не гнівайся. В мене немає нікого, крім тебе, а мені так кепсько сьогодні.

— В тебе є Майкл.

— Атож, Майкл. Теж іще велике щастя, правда?

— От що, — сказав я, — Майклові на серці коти шкребуть, бо він бачить, як Кон весь час крутиться коло тебе.

— Хіба ж я не розумію, любий. Не треба про це більше, мені й так гидко на душі.

Я ще ніколи не бачив, щоб Брет так нервувала. Вона сиділа, втупившись очима в стіну, уникаючи мого погляду.

— Може, погуляймо?

— Так. Ходімо.

Я закоркував пляшку фундадору й віддав її барменові.

Попередня
-= 55 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!