Слава ЗСУ!

Роберт полегшено зітхнув – вдячний Мар’янці, що не створила ще більш незручної ситуації – не спробувала їх познайомити. Вдячний Мар’янці та злий на самого себе – на хвилинку б пізніше вийшов, нічого б з ним не сталося! Ключ досі був в замку, Роберт хотів його забрати, та плани різко змінилися – тікати вже сенсу немає – відчинив двері і повернувся додому.

Ситуація для Роберта була показовою. Найбільше здивувала власна поведінка – таки варто не ховатися і не тікати, а свідомо уникати Мар’янку. Не допускати ніякого спілкування. Самому його не шукати, і їй не давати можливості заводити бесіди. Тепер вона має з ким бесідувати. Роберт не зчувся, як в ньому знов заговорила образа. Дещо йому все ж хотілося її запитати, ще не було між ними все вирішено – ну, якщо Мар’янка ще колись зайде до нього в гараж, не проганяти ж її, тоді з нею все і з’ясує.

Минав час. Роберт допізна раз працював в гаражі, другий, а Мар’янка все не заходила і не заходила. Аж одного разу Роберт помітив, що двері випадково зачинив. А може і раніше зачиняв – Мар’янка приходила, тільки ж зайти не могла. А може вона його чекає в під’їзді – вона ж як захоче, то вже його дістане.

Роберт швиденько зачинив двері гаража і побіг додому. Боячись, що Мар’янка його може не дочекатися. Він влетів у під’їзд, прислухався, а коли зачув рух десь наверху, спокійно почав підніматися, щоб Мар’янка не подумала, що то він до неї спішить. На сходах, спершись на стіну, таки сиділа Мар’янка. Чекала на нього, мабуть, довго, бо вигляд мала втомлений і змучений. В темряві Роберт, звісно, нічого не помітив, пройшов обережно біля неї, хотів сісти поряд, та вирішив тримати дистанцію. Підійшовши до власних дверей, він і собі знайшов опору. На Мар’янку навіть не глянув, заговорив кудись у темряву.

— То у вас все серйозно?

— Я не знаю, що у нас – скоріше безвихідь. – Мар’янка проговорила свою відповідь приреченим тоном, ще кілька Робертових запитань і вона розплачеться. Принаймні, сподівалася, що Роберт дасть їй таку можливість – знов виплакатися йому, сподівалася, що він її зрозумів, почув те, що вона йому сказала. Та Роберт далі вів про своє.

— А ти взагалі когось любила? – Мар’янка зрозуміла, що ніхто її не зрозумів, і розмова піде про зовсім не цікаві їй речі, й надумала піднятися, щоб нарешті піти до себе, та якось треба було Роберту відплатити за його нерозуміння. Встаючи зі своєї вже нагрітої сходинки, вона промовила.

— А коли любиш секс з людиною – рахується? – Робертова образа вмить переросла в агресію, зневагу, та ще швидше змінилася на щось досі непізнане – Мар’янка пробувала підвестися, і за стіну трималася, і до перил дотягнутися намагалася, та все рівно впала назад. Роберта це схвилювало – невже вона така п’яна. В один крок він подолав відстань між ними, присів біля неї, і підтримуючи під руки, спробував підняти.

— Давай допоможу. – Мар’янка легко піддалася його силі. Тільки б він зрозумів, тільки б почув. – Де ключі? Відкрию двері.

Роберт Мар’яні вже не допомагав, а робив усе за неї. Сам відчинив двері – переніс її через поріг, зачинив їх – поніс далі. Коли поклав її на ліжку, хотів забрати босоніжки і віднести в коридор, та Мар’янка злякавшись, що він піде зовсім, потягнула Роберта за руку. Їй ще треба було сказати йому щось важливе.

— Берто, я не хочу знов в лікарню. Обіцяй мені… – Щойно вона почала говорити, як довелося кожне слово промовляти долаючи сльози. – Я, здається хвора. Обіцяй, що я не потраплю в лікарню.

Договорила вона без сліз, та коли все сказала, то розридалася так, ніби плаче востаннє. І неодмінно треба було вилити всі сльози, щоб не лишати на потім. Потім же нагоди від них звільнитися не буде. Роберт дочекався, поки Мар’янка засне, й зібрався до себе. Він ще не знав, як буде виконувати прохання Мар’янки. Не знав, як дотримуватися того, що він мав їй пообіцяти.

Роберт залишив її одну, та вирішив, що з самого раночка він зайде до неї, і вони ще раз про все поговорять. Зранку Роберт таки пішов до Мар’янки, довелося, правда, ранку довго чекати, бо за ніч заснути не зміг. Спочатку рахував слоників, овечок, баранці інколи траплялися, а потім вже кожну хвилину до сходу сонця рахував. Ще потім годинку почекав на кухні за кавою, та й пішов до сусідки. Йому здалося, що він прийшов достатньо рано, щоб вона нікуди не встигла піти, і водночас достатньо пізно, щоб не дуже сварилася, що розбудив. Роберт кілька разів натиснув на дзвінок, кілька разів постукав у двері, а йому ніхто не відчинив. Роберт вже встиг пошкодувати, що вчора не лишився з нею, зараз би знав, де вона, чи хоча б знав, чому не відчиняє. Він ще трішки постояв біля дверей, сподіваючись, що вони от-от перед ним розчиняться, та лиш марно стояв. Пішов додому. І хоч турбот у нього додалося, та від утоми мирно заснув.

Вставати рано Мар’янка ніколи не мала звички, та засинаючи вона відчувала, що поряд є Роберт, а з часом це відчуття чомусь зникло. Крізь сон вона здогадалася, що одна, що поряд нікого немає. Мар’янка ніби не зі сну прокинулася, а з якогось забуття повернулася, ніби отямилася від втрати свідомості, ніби досі вона і справді була не при ній. Відколи це вона потребує, щоб хтось був поряд? Та вона ж усе життя сама, з усім завжди залишалася один на один. Коли було боляче – одна, коли важко – одна, коли страшно – одна. І завжди з усім давала собі раду.

А тепер стала слабкою. По-іншому цей стан важко визначити. Лише слабкість змушувала її тікати від дійсності, ховатися за туманом, створеним алкоголем і наркотиками. Лише слабкість не давала їй зараз чітко побачити ситуацію, що склалася. Вона її просто не хотіла бачити, розуміти. Легше було здатися, покластися на мудру Природу і дочекатися, коли вона все сама за неї вирішить.

І такого також ніколи не було. Мар’янка все життя з Природою воювала. Силою відбирала у неї те, що та не дала. Завжди йшла проти неї, а зараз склала ручки і перемогу віддає без бою. Мар’янка вмить усвідомила, що повинна робити. Слабка – це не про неї, і треба було самій довести, що ще здатна боротися. Рішуче налаштована Мар’янка направилася до лікарні. Спершу вона мала переконатися, чи хвора, чи вже перебуває в стані боротьби, чи вже піддається атакам Природи.