Слава ЗСУ!

Тільки як же ж пізно вона це зрозуміла. Мар’янка раптом на мить повірила у те, що все буде добре. І те, чого вона боялася, – насправді її власна омана. Нічого не було, нічого не сталося. І тепер вона може спокійно жити, може бути з тим, кого любить, бути з ним без відчуття безвиході, але приреченості, бо ж разом з Робертом вони приречені бути щасливими. Мар’янка радо піддалася своїм сподіванням, та лиш на мить вони з’явилися в ній, спалахнули яскравим вогником і погасли.

Вона щойно втекла з лікарні – вона таки хвора. І разом з Робертом вона ніколи не буде, не посміє. Вони не можуть бути разом, не можуть разом жити. Мар’янка і ці свої почуття хотіла передати Роберту через обійми, щоб він знав, наскільки їй шкода, що вона усе зіпсувала, зруйнувала їхнє щастя. Мар’янка обійняла Роберта за плечі, ніби заспокоювала його, що у нього ще все може бути добре. Тільки без неї. Мар’янка стискала його хоч ніжно, та все ж сильно. Роберт відчув не ту безвихідь, яку йому намагалася передати Мар’янка, і не ту надію, яку вона думала, що у нього вселяє, а відчув те, що йому важко керувати мотоциклом. Мар’янка тисне йому на руки, і от-от він і зовсім не зможе рівно тримати кермо. Роберт вже хотів сказати Мар’янці, щоб послабила свої обійми, та все так швидко сталося.

Він більше не міг протистояти тиску, і ліва рука опустилася разом з кермом, розвернувши мотоцикл просто на зустрічну смугу. Зіткнення довго чекати не довелося. Роберт і Мар’янка злетіли з дороги – разом жити не змогли б, та померли вони разом.

Післямова

В романі можна відшукати сліди теорії Еріха Фромма – неофрейдиста, за якою людина, народившись, вже відторгнена Природою. Природа ніби викидає її з лона матері в цей жорстокий світ, де вона все життя почувається самотньою. Хтось долає це відчуття через єднання з іншими людьми, через любов, милосердя, добро, а хтось лише встановлюючи владу, контроль, диктат над іншими, почуває себе комусь потрібним.

Втративши зв’язок з Природою, втративши здатність відчувати її, ми давно прирекли себе на самотність. Наші поодинокі спроби злитися з нею, жити в гармонії з Природою, залишаються сурогатом, підміною того, коли людина була логічним продовженням всього, що існувало в Природі. Та ми досі її частина – і можна далі жити в оманливому глобалізованому процесі її підкорення, але тут і зараз чітко усвідомлювати свою залежність від усього, що з нею відбувається.

В романі багато що не озвучено, не проговорено, не названо тими словами, в які ми звикли все вкладати – деякі речі повинні просто прийти з розумінням лише натяку на них, прийти на рівні усвідомлення. Для таких роздумів на сторінках залишається багато вільного місця. Як в переносному, так і в прямому значенні. Сподіваюсь, його буде чим заповнити.

Таша да Сілва

1 – Не пий! Досить! Подумай про свого сина. Якщо не про мене, то про сина, твого сина.

– Чого кричиш? Дай випити. Сто грам. Що – це так важко? (ісп.)

2 Знаю, ти можеш повернути інтерес до життя. Але маєш його відшукати. Поглянь, що я тобі приніс. (ісп.)

3 Цей журнал я купив в Іспанії (ісп.)

4 Тут багато малюнків, фотографій (ісп.)

5 Тільки подивись! Тримай – не хочеш? Добре, потім почитаєш (ісп.)

6 Він помер! Не заходь! Роберт, не заходь туди. (ісп.)

7 Я не розмовляю французькою (фр.)

8 Я не розмовляю німецькою (нім.)

9 Я не розмовляю іспанською (ісп.)

10 І я не розмовляю англійською (англ..)

---------------

------------------------------------------------------------

---------------

------------------------------------------------------------

80