Слава ЗСУ!

— В мене ще зміна. Їдь сам, а я потім....

— Потім ти мене не знайдеш... я вже не там... – Як Таня і думала. Шукала Тóбі на вулицях, бо вдома все рівно не знайшла б. А тепер все байдуже, ось він поряд.

Таня не відпускала би Тóбі, зважаючи на його стан і на те, що знову такої зустрічі вже не буде. Піти завчасно вона не могла, але за свій обов'язок вважала доставлення Тóбі додому. На хвилинку все ж вона відійшла.

— Ти поїдеш зі мною?

Таня й не думала, що так близько буде її мрія, так близько буде щастя. Торкнутись, обняти і не відпускати... просто не відпускати. Вона розуміла, що все ж повинна зробити це...

Не так вона уявляла їхню зустріч після довгої розлуки. Можливо, якби на вулиці випадково... але якби так лише здалеку, вона б його відпустила. От і зараз, ніби лише на мить він з'явився перед нею, навіть добре його не розгледіла...

Щастя затримало плин часу, ні, не затримало... просто та секунда, їхня мить тривала довше... І вона вповні скористалась миттю, коли він був поряд, але тепер повинна його відпустити.

Випадкової зустрічі – так вона хотіла випадкової зустрічі. Та щоб знову бути разом, зустріч повинна бути усвідомленою. Аби не йти одне одному назустріч ніби випадково. А йти розуміючи, що далі доведеться піти разом в одному напрямі.

— Тóбі, я зупиню таксі.

— Ти поїдеш зі мною?

Вже посадивши Тóбі в авто, Таня нарешті відповіла.

— Тóбі, ти поїдеш сам.

Частина 3

Як карта ляже

РОЗДІЛ І

Коли Таня прокинулася Тóбі в ліжку вже не було. Мабуть, поїхав на тренування, а вони навіть не поговорили... Якось не було часу. Коли Таня наступного вечора знову побачила Тóбі, він був тверезий. Це і вплинуло на подальший розвиток подій, він дочекався завершення зміни та повіз Таню до себе. Навіть в таксі поговорити не змогли – не мали чим, все було зайнято. А вдома взагалі було не до розмов.