Слава ЗСУ!

На диво, сказати правду їй було нікому. Спраглих на солодку брехню в цьому домі завжди багато, а як нарешті хтось вирішує розкрити всі карти, так нікого й немає! Звісно, її брехня значно поступається за розмірами сімейній таємниці. Але і з нею комусь жилося б набагато легше. Коли менше знаєш, й голова менше болить.

Таня вже почала гадати, хто де може бути: мама, Оля, Костя, як замок враз піддався чиємусь ключику.

— О, Тетянка, ти вже з роботи? А я тут в магазин бігала. Хотіла суп зварити, а м'яса немає, і нікого послати – Оля зі Стьопою поїхала, Костя на тренуванні, довелося самій. Ти не голодна? Бо я от тільки буду обід готувати.

— Ні, не голодна. Я після зміни лише спати хочу.

— Так, це зрозуміло. А, може, зі мною чаю поп'єш? Я ще печива купила.

Таня згадала посиденьки на кухні з власною матір'ю: кава, попіль-ничка, тютюновий дим. А тут ритуал справжнього чаювання. Як від такого можна відмовитися?!

Звісно Тані вже не так сильно хотілося палити всі мости. Ну, ще з Костиком вона готова була розірвати стосунки, але з його мамою вона не могла собі уявити прощання. Життя її навчило цінувати материнську тур-боту, кожен градус материнського тепла, а найбільше материнську любов. Таня вважала, втратити це, щойно здобувши, просто не мала права.

Вона б і не говорила про якісь там брехні й таємниці, але мама заго-ворила сама.

— Я так рада, що Костя зустрів тебе. Мені інколи здається, що в мене дві доньки. Справжнє щастя перед смертю. – Таня й не знала як реагувати на такі слова, чи традиційно промовити: “не кажіть так”, чи просто промовчати. Зрештою Таня мовчазно опустила очі. – Я розумію, тобі неприємно таке чути. Але я знаю, це рано чи пізно станеться. І краще бути до цього готовою.

— А Костя? Для нього це буде... несподівано.

— І це я також розумію. Але не можу нічого йому розповісти.

— Але чому? Для чого приховувати від нього? Хіба так не буде гірше?