Слава ЗСУ!

У нескінченному потоці “веселощів” Таня навіть потоваришувала із однокласником Мар’яном – блакитнооким блондином. Хлопець він так собі: характер відсутній, амбіції відсутні, клепки відсутні, а от із зовнішністю все гаразд. А що – в такому віці ще щось потрібно?

Почав її додому проводжати, морозивом пригощати, та й став її офіцій-ним кавалером. Солоденькою була парочка. Але однокласниці, коли плітку-вали, не раз казали, що одне одному вони не підходять. Чи ж хтось таке бачив, щоб поряд із акуратненько зачесаним хлопчиком пленталося дівча у широченних штанях?!

З часом Таня й сама це зрозуміла. А ще трішечки підросла й помітила скільки на світі гарних речей: помади, сережки, браслети, спіднички, сумоч-ки. А ще... помітила: рожевий таки непоганий колір.

Різка переміна так радувала маленьке дівоче серце, що просто не можливо було відійти від дзеркала. Треба було приміряти спідничку з однією кофтинкою, і з іншою, визначити яка краще.

А чи підійде до такого вбрання рожева сумочка? Таня відшукала серед розкиданого на ліжку одягу малесеньку сумочку, яка повинна була замінити їй величезний рюкзак, й накинула її через плече – так набагато краще! От тільки б в неї влізла хоча б третина вмісту рюкзака...

Таня повитягала: підручники, кілька зошитів, щоденник, ручки, блок-нотик, й усе це відкинула на підлогу, а решту: дзеркальце, блиск для губ, гребінець переклала до сумочки. Й вирішила перевірити, чи не залишилося в кишеньках рюкзака ще якісь важливі дрібнички. І таки натрапила на маленький паперовий згорток.

Зовсім про нього забула. Про нього – звісно ж не про листа... Таня поволі розгорнула, ніби болючими спогадами, відкрилися їй спочатку адресат, а потім адресант... Вадим Кóмиш.

Й не знала Таня чи їй гірко-гірко заридати, а чи знову переконати себе, що нічого не відчуває. Але поки вона міркувала, сльози самі покотилися по рум’яних щічках.