Слава ЗСУ!

Лиш інколи вона погоджувалася на прогулянку ввечері, щоб раптом це не сталося раніше. Тому й зараз крокуючи поряд з Вадимом, вона дуже-дуже хвилювалася. Ще й до того щохвилини їх минали одна за одною закохані парочки.

— Якщо чесно, то я вже і не сподівався, що ти коли-небудь повернешся. – Раніше ніхто з них не піднімав цієї теми. Навпаки, вони ста-ранно її уникали, обходили різноманітними шляхами. Таня вирішила змов-чати і зараз. – А я радий, що ти приїхала, і тато твій приїде, і ти залишишся тут назавжди.

Чергова вигадка Тані мала стати останнім завершальним мазочком на полотні, що закривав собою всеньке її життя від Вадима. Здавалось би: куди далі? Але show must go on!

Вадим же нічого не знав про її маму (а та своїх звичок не змінила) – і не здогадувався. Йому навіть не здавалося дивним те, що жодного разу за чотири роки, коли він питав у неї, як там Таня, не почув змістовнішої відповіді, ніж як: “Добре”, “В неї все нормально”.

А приїзд батька хоч якось виправдовував несподіване повернення Тані: мовляв, сімейство знову буде разом.

Звісно не буде. І покинула батькову нову сім’ю Таня лише після гучної сварки, тобто тривалого конфлікту зі Світланою, який таки закінчився гучною сваркою.

Бо дитині, яка з народження бачила біля себе тільки Таню, важко було пояснити, що Таня не мама. Одним словом, не поділили дитину. Щоб вирі-шити цю проблему, повинна була залишитися одна мама.

Але своє рішення повернутися Таня пояснювала ще й іншими вагоми-ми причинами. Закінчити школу й поступити в який-небудь технікум, їй здавалося, буде легше тут. Аліменти татка забезпечать хоч якусь освіту, а далі вже буде сама якось виживати. В неї ж такий характер – не пропаде!

Все йшло за планом. Коли Тані відчинила двері мама Вадима, вона трішки засмутилася. Бо її мав зустріти сам іменинник. Але за мить вже й він до неї вийшов. І йшов так повільненько, розглядаючи її з голови до ніг. Все, і справді, за планом!