Слава ЗСУ!

— Так... Продовжуй.

Не була б Таня справжньою дівчиною, якби в цей момент не розвер-нулася і не пішла на кухню. Там вона, ніби щойно нічого такого й не сказала, спокійненько взялася чистити картоплю. А Вадима, немов щось зірвало з дивана. Зашкутельгав на кухню та такий лютий – от-от буде скандал.

— Ти скажи, що тебе не влаштовує. Чого ж тікаєш?

Таня може б і розповіла усе отак-от одразу. Але вкотре подивилася на нього... і вкотре стало шкода... І не шкода тих стосунків, які здається, все життя тривають, не шкода всього, що разом пережили. Здавалося, ніщо не могло їх зламати, ані брехня Тані, ані її почуття до Ростика, а от травма Ва-дима якось їх віддалила. Можливо він просто змінився. Став байдужим до всього, замкнувся зрештою...

Та можна було відшукати безліч причин, щоб пояснити те, як вони стали одне одному чужими. І Таня готова була їх шукати... шукати де завгод-но, тільки не в собі. Хіба ж вона могла сама собі зізнатися в тому, що значну частину дня в її розпорядку займають роздуми про Ростика. Хіба ж хотіла во-на визнавати те, що такі роздуми не може розвіяти навіть спогад про Вадима, який тепер викликає глибоке почуття жалю.

— Знаєш, я втомилася від “нас”. Хоч “ми”, насправді, вже давно не існуємо.

— Це ти з чого зробила такі висновки? Може думаєш, я тебе розлюбив?

— Не в тому справа.

— Так у чому ж? Скажи.

— От тільки встанеш на ноги, все і скажу.

— Чого чекати?! Хоч можеш не казати, я все зрозумів. Хочеш, щоб я пішов?

— Тільки на ноги... – Таня промовила, коли Вадим уже пішов до кімнати, щоб.... глибоке почуття жалю.

Щоб подивитися, для чого він туди пішов, Таня подалася за ним. Кар-тину застала, варту того, щоб пустити сльозу і почати благати не робити цього. Збирав Вадим речі, та не хотілося Тані плакати і зупиняти його не хотілося.

РОЗДІЛ ІІ