Слава ЗСУ!

— Він, мабуть, нас почув.

— Але скажи, що мене немає – до мами поїхала.

Щойно Саша торкнулася замка, Таня заховалася в ванній. Та, на жаль, з ванної нічого не чула, тому коли зачинилися двері, не знала, чи гість зайшов, а чи Саша таки його випровадила. А коли відчинилися двері ванної, то взагалі не знала, кого побачить: одну Сашу, чи в парі з розлюченим хлопцем.

— Виходь.

— А його немає?

— Чого йому заходити, коли ти не вдома.

— Повірив. А чого приходив?

— Запрошував піти разом на футбол. О другій матч починається.

— Так, я б і не пішла. З роду не була на полі, а от з ним!..

— Ти не жартуєш? Ти ніколи не була на матчі?! – Саша так здиву-валась: зустрічатись з двома футболістами і жодного разу не прийти хоча б на їхню гру.

— Мені це не цікаво.

— Я з Ростиком, коли була, то на його матчі завжди ходила, знала всіх футболістів, якими він колись захоплювався. Пеле, Марадонну, Альфредо ді Стефано, Йогана Кройфа – досі пам'ятаю, і трансляції матчів з ним дивилася. Я думала, для нього це важливо.

— Дарма все те робила. Бо не важливо. Мені він ніколи цим не дорікав.

— Значить сильно кохав.

— То ти експерт з футболістів?

— Авжеж. Все просто – необхідно лише дати йому зрозуміти, що ти готова розділити його пристрасть до футболу, і він буде тебе терпіти навіть, якщо до тебе в нього цієї пристрасті немає. І навпаки.

— Чогось твоїй теорії не вистачає. От Вадим мене постійно діставав футболом. Ми коли ще малими були, я могла подивитись, як він грає. А потім, коли зрозуміла, що футбол для нього важливіший, і бачити не могла те поле, м'яч... А йому не втямки було.

— Ну, винятки тільки підтверджують правило.

У Саші і щодо цього була своя теорія, але тему Вадима вона не хотіла розвивати, щоб раптом не спливли подробиці, яких Таня поки не повинна була знати.