Слава ЗСУ!

– Чуєш, Тань, я давно хотів запитати про ці всі твої видіння: це ти насправді бачиш того священика чи монаха чи тобі просто ввижається?

– Я і сама не знаю, – посерйознішавши відповіла, – часом він такий реальний, а часом якийсь химерний. Деколи мені здається, що сходжу з розуму. От іде все нормально, а потім – бум і як перекриває – бачу ту рясу і його червоні черевики.

– Дивно якось це все. От коли бачиш його – одразу кажи мені, може і вдасться виловити халамидника та поговорити.

– Знаєш, коли ми сьогодні виїжджали з Букова, він стояв поруч із дітьми і махав рукою вслід автобусу.

– Як це можливо? Хіба може він фізично отак переноситись всюди, де ти буваєш?

– Малоймовірно.

– Може тобі сходити на медичне обстеження? Я і не знаю, що це може бути, щось із зором? А ну в тебе на оці якась пляма час від часу з’являється, га?

– Пляма у вигляді монаха у червоному взутті?

Для Тані згадки про лікарів та обстеження були, як удар струмом. Вона виразно запам’ятала як малою дівчинкою обходила з мамою кабінети на Кульпаркові. Ще тоді поклялась: "Не повернусь в оте страшне місце".

– Та ні, не переживай, може то від стресу, я з тими сиротинцями, притулками, будинками престарілих стала якась емоційно нестійка, от от зірвуся. Стримуєш себе, щоб не плакати чи навіть кричати. Уявляєш, сьогодні в інтернаті дівчинка просила забрати її з пекла. Я пообіцяла, що пошукаю інше місце для неї. Там і насправді жахливі умови, морять голодом, б’ють, заставляють важко працювати на фермі.

– Нічого, фізична праця загартовує, це їм тільки на користь.

– Ти в свому стилі, черствий, як камінь... Чи може, то я надто чутлива? Вчора читала історію про Гаутаму Будду. Він був дуже багатим, красивим і обдарованим. Батьки оберігали його від жорстокості світу цього, тому він виріс надзвичайно чутливим. Одного разу він втік, перелізши огорожу їхнього маєтку. У реальному світі натрапив на жорстокість, страждання і смерть. Це настільки вразило його, що зрікся своїх статків і почав мандрувати по світу з  учнями.

– До чого історія?

– В мене є щось спільного з ним, також батьки оберігали від всіляких негараздів, сюсюкали над мною, тримали в беземоційному парнику. Тепер будь-які несправедливості або страждання викликають в мені внутрішній переворот.

–Протилежності притягуються: я зачерствий, ти зачутлива – ідеальна пара.

–  Подивись до картоплі, може, вже готова? – перевела вона з себе тему.

– Та досить, мабуть, зараз витяну помідорки, вони зелені, але дуже смачні. Вино будеш, є іспанське, предорожезне? Чи може, пивко?

– Я за вино, до такого і за життя не доробишся.

– Доброчиннісь, милосердя, – скривившись промамляв Павло – іди в рекламу працювати, із твоєю зовнішністю можна мільйон загребти.

– То не для мене. Ти загрібай гроші, а я в тебе буду вино дегустувати.

 Тані подобалось гостювати, бо в доброчинній службі зарплата ну зовсім мала: заплатиш за квартиру, проїзд, кашки-малашки і погрошах. Тому вона постійно придумувала різні способи зекономити – наприклад, ходити в гості, чи на фуршети. Часто погоджувалась на побачення та зустрічі в ресторані.  Кавалери намагались показати себе з найкращого боку і вразити даму, тому замовляли вишукані страви.

 Інший, щоправда, повсякденніший спосіб зекономити, – походеньки по базарі. Ходиш і куштуєш ковбаску, сир, виноград, поповнюєш запаси білків і вітамінів. У Львові – більше десяти базарів, поки всі обійдеш за місяць, то й ніхто не запам’ятає порядну даму у вишуканій сукні. Можна ще на відкриття виставок ходити, галерей – там фуршети суперові. А якщо захочеться солодкого, якихось гарних цукерків, то йдеш до церкви Андрія в суботу чи в неділю на шлюби і ловиш все, що молоді розкидають.  Також можна купувати на гуртовому Шуварі "втомлені" овочі і фрукти. От розсипаний виноград коштує наполовину дешевше від того, що в гроні, а яка різниця? Для чого платити більше, коли однаково відриваєш і в рот кладеш. Також розбиті яйця коштують зовсім мало, бо розбиті, але ж  їх все одно їх треба розбивати. До речі можна розбиті яйця і варити, просто м’яко виливати в окріп. Так вона була  змушена вдаватися до хитрощів, щоб і надалі працювати в "Доброму ділі" і працею допомагати потребуючим.  Парадокс: хто має допомагати тим, хто допомагає?