Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори

— Схоже на те, що справджуються мої сни, — видихнув Бомбур, хекаючи позаду. Він ладен був так і кинутися в ліс, до тих вогнів. Але решта надто добре пам\'ятала застереження чарівника та Беорна.

— Кепський то бенкет, коли ми не вернемося з нього живими, — сказав Торін.

— Але без бенкету, зрештою, ми протримаємось не набагато довше, — заперечив Бомбур, і гобіт усім серцем погодився з цими словами.

Довго вони сперечалися і так і сяк, аж поки домовилися послати двох розвідників, щоб підповзли якнайближче до тих вогнів і гарненько все роздивилися. Але як дійшло до вибору, кого ж послати, охочих не знайшлося — ніхто не хотів загубитися, щоб потім ніколи не повернутись до товаришів. Кінець кінцем, попри всі застереження, за них вирішив голод — адже Бомбур не вгавав, змальовуючи всяку смакоту, яку, згідно з його сном, їли на тому лісовому бенкеті. Отож усі полишили стежку й разом пірнули в гущавину.

Довго вони продиралися й повзли, поки, визирнувши з-за стовбурів, побачили галявину, де було зрубано кілька дерев і вирівняно грунт. Там сиділо багато якогось люду — з виду ніби ельфи; вбрані в зелене та брунатне, великим колом сиділи вони на кругляках, на які розпиляно зрубані дерева. Посередині кола горіло багаття, довкруги палали прикріплені до дерев смолоскипи, але найчудовіше було те, що бенкетники їли, пили й весело сміялись.

Пахощі смаженого м\'ясива так дурманили, що мандрівники, не змовляючись, як один підвелись і посунули в те коло з єдиною думкою — випросити їжі. Але щойно перший з них ступив на галявину, як мовби чари погасили всі вогні. Хтось підгилив ногою вогнище, вгору полетіли снопи іскор і згасли. Гноми загубилися в непроглядній пітьмі й довгенько не могли навіть знайти одне одного. Кидаючись, мов несамовиті, на всі боки, перечіплюючись через колоди, набиваючи гулі об стовбури, кричачи й гукаючи (аж поки побудили, мабуть, усе живе в лісі на багато миль довкола), вони нарешті спромоглись зібратися докупи й перелічити себе на дотик. На той час вони, звичайно, забули геть-чисто, в якому напрямку стежка, і, отже, безнадійно загубилися — до ранку принаймні.

Нічого не лишалось, як облягтися на ніч там-таки, де вони стояли. Боячись розгубитися знову, гноми навіть не наважувались пошукати на землі решток їжі. Та вони ще й не полягали, а Більбо тільки починав куняти, коли Дорі, чия черга була пильнувати, голосно прошепотів:

— Вогні знову засвічуються он там — їх іще більше!

Всі позривалися на ноги. І справді, недалеко від них миготіли десятки вогників і цілком виразно долинали голоси, сміх. Поволеньки, вервечкою, кожен тримаючись за плече переднього, поповзли до вогнів. Коли наблизилися, Торін застеріг:

— Цього разу щоб не кидалися вперед! Ніхто не виходь зі сховку, поки я не скажу. Спочатку я пошлю вперед на переговори пана Злоткінса самого. Його вони не злякаються («А я їх?» — подумав Більбо), і я сподіваюся, що принаймні вони йому не заподіють нічого лихого.

Діставшись до краю освітленого кола, гноми раптом штовхнули Більбо в спину. Не встигши надягнути свого перстеника на палець, гобіт ускочив у те яскраве світло вогнища і смолоскипів.

Та ба! Знов усе погасло, й запала чорна темрява.

Якщо нелегко було зібратися докупи того разу, то цього було ще гірше. До того ж гноми ніяк не могли знайти гобіта. Хоч скільки рахували себе, а все виходило тільки тринадцять. Вони все кричали, гукали:

Попередня
-= 72 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.

Останній коментар

anonymous13023 23.01.2015

Є декілька граматичних помилок, але атмосфера прекрасна. Дуже дякую ;)


anonymous10411 27.06.2014

супер


Додати коментар