Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Гра престолів

Десь там, на заході сонця, за вузьким морем, лежала земля зелених пагорбів, квітучих рівнин, швидких річок, замків з темного каменю серед величних сіро-блакитних гір, лицарів у важких обладунках під прапорами своїх князів. Дотракійці називали той край «Раеш Андалі», тобто землею андалів. У Вільних Містах вживали назви «Вестерос» і «Західні королівства». Її брат казав простіше: «наша земля». Він мав ці слова за молитву: варто тільки повторити її скільки слід, і боги зрештою зглянуться.

— Та земля — одвіку наша за родоводом, і хоч віднята в нас зрадою, та все ж наша і тільки наша, назавжди! Не можна красти в дракона, о ні, не можна! Дракон пам’ятає усе.

Можливо, дракон пам’ятав усе, але Дані не могла згадати геть нічого. Вона ніколи не бачила тієї землі, яку брат називав їхньою, тієї величезної держави за вузьким морем. Місця, які він називав — Кастерлі-на-Скелі та Соколине Гніздо, Вирій та Долина Арин, Дорн та Острів Ликів — були для неї пустими словами. Коли вони втекли з Король-Берега від наступу війська Узурпатора, навіть Візерис був восьмирічним хлопчиком, а Дані ще тільки зародилася у материному череві.

І все ж Дані інколи малювала собі в уяві, як усе було насправді — так часто брат переповідав їй ті самі історії. Опівнічна втеча на Дракон-Камінь, тремтливе місячне світло на чорних вітрилах корабля. Її брат Раегар б’ється з Узурпатором у скривавлених водах Тризуба і вмирає там за кохану жінку. Плюндрування Король-Берега князями, яких Візерис звав хортами Узурпатора — Ланістером і Старком. Принцеса Елія Дорнійська благає про милосердя, але спадкоємця Раегара виривають з її рук і вбивають у неї на очах. Начищені черепи останніх драконів дивляться сліпими очима зі стін престольної палати, як Крулеріз перетинає горлянку її батькові золотим мечем.

Вона народилася на Дракон-Камені через дев’ять місяців після втечі, поки жорстокий літній шторм намагався розшматувати острівну твердиню на клапті. Казали, що жахливішого шторму доти ще в світі не бачили. Він побив флот Таргарієнів на тріски просто на припоні. Велетенські кам’яні брили відривало від парапетів та балюстрад і жбурляло у пінні води вузького моря. Даніна мати померла, народжуючи її, за що Візерис сестрі так і не пробачив.

Вона не пам’ятала і Дракон-Каменя. Звідти вони теж втекли — якраз перед тим, як брат Узурпатора рушив на них зі своїм новозбудованим флотом. До того часу від колись їхнього Семицарства в них лишився самий Дракон-Камінь, старовинний стіл їхнього дому. Та й то ненадовго. Залога вже наготувалася продати їх Узурпаторові, але якось уночі лицар Вілем Даррі і четверо вірних трону людей увірвалися до дитячої та вкрали їх обох разом з мамкою-годувальницею, а тоді підняли вітрила під покровом темряви до безпечного браавоського берега.

Хоча й нечітко, та вона пам’ятала пана Вілема — схожого на ведмедя сивого здорованя, який хворим і напівсліпим ревів накази зі свого смертного одра. Служники тремтіли перед ним із жаху, але до Дані він завжди був лагідний. Він називав її «маленька принцеса», інколи «моя шляхетна панна», а руки в нього були м’які, як стара вичинена шкіра. Він уже не піднявся з тієї постелі. Сморід хвороби — гарячий, вологий, солодкувато-гидкий — стояв навколо нього вдень і вночі. Тоді вони жили в Браавосі, у великому будинку з червоними дверима. Дані мала там власну кімнату з лимонним деревом за вікном. Щойно пан Вілем помер, служники вкрали усі їхні не надто великі гроші, а тому їх скоро випхали з того будинку. Дані плакала, коли червоні двері зачинялися за нею назавжди.

З тієї пори вони кочували: з Браавоса до Миру, з Миру до Тирошу, а тоді до Кохору, Волантісу та Лису, не залишаючись надовго у жодному місці. Брат ставився до цього дуже ретельно. Він казав, що наймані зарізяки Узурпатора ідуть по п’ятах, хоча вона жодного ще не бачила.

Спершу магістрати, архонти і торгівельні магнати мали за щастя приймати у своїх домівках та за столом останніх Таргарієнів. Але минали роки, Узурпатор і далі сидів собі на Залізному Троні, тож двері потроху зачинялися, а життя ставало злиденнішим. Багато років тому вони змушені були продати кілька останніх сімейних скарбів, а дотепер скінчилися навіть ті гроші, які вони отримали за корону матері. У провулках і шинках Пентоса її брат отримав прізвисько «король-жебрак»; своє власне Дані знати не прагнула.

— Колись ми повернемо собі все, люба сестро, — обіцяв він їй. Інколи руки в нього тремтіли, як він заговорював про це. — Коштовності та шовки, Дракон-Камінь та Король-Берег, Залізний Трон та Семицарство. Усе, що в нас забрали, ми повернемо собі.

Візерис жив заради того дня. А все, що прагнула повернути собі Дані, був великий будинок з червоними дверима, лимонне дерево за вікном і дитинство, якого вона ніколи не знала.

Попередня
-= 12 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.

Останній коментар

Назар 13.03.2018

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар