Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Гра престолів

Вона знайшла зібраний одяг і вдягла кобеняка, заховавши Голку під полами. Решту одежини вона зав’язала у клумака і, затиснувши його під пахвою, вибралася на дальній кінець стайні. Відкинула клямку, сторожко визирнула. Почула віддалені звуки бою мечами, жахливий вереск болю десь через двір. Їй треба було зійти звивистими сходами, повз малу кухню та свинячий двір. Саме туди вона бігла останнього разу, наздоганяючи чорного кота… от тільки так вона потрапить просто до казарм золотокирейників. А туди їй не можна. Ар’я спробувала згадати якийсь інший шлях. Якби ж перебратися на іншу сторону замку, то можна було б перелізти через річкову стіну, крізь маленький божегай… але ж спершу треба перетнути двір просто на очах в сторожі, що стояла на мурах.

Вона ще ніколи не бачила на мурах стільки людей — головне золотокирейників, озброєних списами. Деякі мали бачити її згори. Що б вони зробили, якби вона побігла двором? Звідти вона здавалася такою малою. Чи розрізнили б вони, хто вона така? Чи їм байдуже?

«Треба рушати просто зараз», сказала вона собі, але в потрібну мить не змогла ворухнутися зі страху.

«Спокійна, мов тиха вода», прошепотів їй у вухо якийсь голосочок. Ар’я так здригнулася, що трохи не впустила клумака. Озирнулася, навіжено крутячи очима, але у стайні не було нікого іншого — тільки вона, коні та покійники.

«Тиха, мов тінь», почула вона. То був її власний голос чи Сиріо? Вона сама цього не розуміла, але їй трохи полегшало.

Ар’я ступила крок зі стайні.

Ніколи ще їй не було так страшно. Хотілося тікати і ховатися, але вона примусила себе неквапом крокувати через двір — повільно, нога за ногою, наче не було жодної нагоди кудись поспішати чи когось боятися. Їй здавалося, що вона відчуває на собі погляди, бо шкірою під одягом повзали мурашки. Але Ар’я жодного разу не глянула вгору. Якби вона побачила, як за нею спостерігають, то втратила б усю сміливість, кинула клунка з одягом і побігла б із вереском, наче мала дитина. І тоді б її обов’язково упіймали. Тож вона опустила очі долу і не підіймала їх. Коли нарешті Ар'я досягла тіні королівського септу в дальньому кінці двору, то була вся вкрита холодним потом, але ніхто не гукнув до неї, ніхто не здійняв тривоги.

Септ був відкритий та порожній. Всередині у запашній тиші горіло з півсотні молитовних свічок. Ар’я вирішила, що боги не образяться, якщо позичити в них дві. Свічки вона запхала у рукави і вийшла заднім вікном. Пробратися назад до проходу, куди вона загнала одновухого кота, виявилося неважко, але далі вона заблукала. Ар’я влазила до вікон та вилазила з них, перестрибувала через стіни, намацувала шлях у темних підвалах — тиха, мов тінь. Одного разу почула, як плаче жінка. Щонайменше година пішла на те, щоб знайти низьке та вузьке вікно, яке вело донизу в підземелля, де чекали чудовиська.

Вона вкинула туди клунка і повернулася засвітити свічку. То виявилася нелегка справа: вогонь, який вона бачила, вигорів до вугілля. Пробуючи роздмухати його знову, вона чула голоси. Накривши вогник свічки згорнутою долонькою, вона вилізла вікном саме тоді, коли вони — Ар’я так і не побачила, хто саме — входили до дверей.

Цього разу чудовиська її не налякали, а здалися мало не старими друзями. Ар’я підняла свічку над головою. З кожним кроком тіні ворушилися на стінах, немов оберталися слідом і стежили за нею.

— Дракони, — прошепотіла вона і витягла Голку з-під кобеняка. Тендітне лезо здавалося таким малим, а дракони — такими величезними, і все ж Ар’я почувалася краще, тримаючи в руці зброю.

Довга палата без вікон за дверима була така ж темна, як і того разу. Ар’я тримала Голку в лівій руці — своїй мечевій руці — а свічку в правому кулаці. Гарячий віск стікав по кісточках пальців. Вхід до колодязя був зліва, тож Ар’я рушила вправо. Прагнула бігти, але боялася, що загасить свічку. Чула тихе шкрябання пацюків, бачила пару крихітних червоних очиць на краю світла. Але пацюки її не лякали. Вона боялася іншого. Сховатися тут було легко — сховалася ж вона від чародія та чоловіка з розгалуженою бородою. Але їй усюди ввижався стайниченко, що привалився до стіни і зсудомив руки у кігтясті лапи, капаючи кров’ю з глибоких порізів, завданих Голкою. Може, він уже чекав на неї тут, аби зненацька схопити. Адже свічку видно здалеку. Може, краще загасити вогника…

«Страх ріже глибше, ніж меч», прошепотів тихий голос всередині неї. Ар’я згадала крипти Зимосічі. Там було набагато страшніше, аніж тут. Вперше вона побачила їх ще зовсім маленькою дівчинкою. Брат Робб повів усіх донизу: її, Сансу та малого Брана, що був тоді не старший за теперішнього Рікона. Вони мали з собою лише одну свічку. Бранові очі стали завбільшки з тарілку, коли він побачив кам’яні обличчя Королів Зими з вовками біля ніг та сталевими мечами на колінах.

Попередня
-= 228 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.

Останній коментар

Назар 13.03.2018

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар