Слава ЗСУ!

м Та я не грубіян, - виправдовувався я. – Я просто не вмію стилістично висловлюватись, особливо коли до мене звертаються без всякого стилю. Коли б я вам не висказав, ви б і не збагнули, що ми з Андрієм в АТО були, знаємо. Але таке відчуття, що болить те лише нам, солдатам.

Добре-добре, - махнув рукою міністр. – Допоможу я вам. Завтра я буду на засіданні кабінету міністрів, спробую домовитись з прем’єр-міністром, і з брухтом допоможу. Тільки, заради Бога, зробіть так, щоб я вас більше не бачив.

8

Прем’єр-міністр

Страшно сказати, куди нас з Андрієм занесло. Вже через три дні ми зустрічались з прем’єр-міністром. Йому, мабуть, міністр оборони доповів, що ми з Андрієм хлопці терті, просто так нас здихатись не вдасться. Приймав прем’єр-міністр нас добре, в широкому кабінеті, за чашечкою кави. Так було добре, що я почав підозрювати, що пошле він нас далеко й надовго.

Розумієте, я людина дещо надміру емоційна. Я ніколи не стану таким розумним, як Андрійко, в голову котрому прийшов цей безпілотник. Однак, в мене хороша інтуїція. Вона мене веде не гірше аналітичного розуму. Прем’єр-міністр дві години слухав проповідь Андрія про доцільність фінансування саме цього безпілотника, про волонтерів і малого Андрійка. Той його слухав, посміхався, кивав головою… А в мене аж руки чесались вдарити його по пиці. На дідька був той концерт, досі не розумію.

Розумієте, - в підсумку сказав він, - не все так просто, як вам те видається. Наша країна переживає складні часи. В цьому кварталі я маю десь знайти гроші, щоб нарахувати людям пенсії. А ще в нас є кредитні зобов’язання перед МВФ. Там суми астрономічні. І Україна зобов’язана платити по ним відсотки. А ще в країні війна, як ви знаєте, підла, підступна, неоголошена. Однак, війна. Країна щорічно витрачає великі ресурси, щоб втримати лінію оборони. Ми робимо все для того, щоб просто втримати країну на плаву, виплачувати пенсії та не допустити дефолту. Нам наші європейські партнери пішли на зустріч. Щорічно Україні виділяється посильна фінансова допомога від ЄС. Її ледве вистачає, щоб закрити фінансові дірки. В країні кожна копійка на рахунку… А цей ваш проект, знаєте… Він цікавий, справді. Можливо, коли економіка вийде в профіцит, можна буде подумати про фінансування вашого проекту. Однак, наразі я не знаю, чим вам допомогти.

Не знаєте, чи не хочете знати? – тут же випалив я.

Саш, - зупинив мене Андрій. – Давай не будемо з порогу, га?

. А давай будемо, - сказав я. – Знаєте, нещодавно я відкрив в собі талант оратора….

Чув я про ваш талант, - їдко сказав прем’єр-міністр.

м Значить, обійдемось без передмови, - сказав я. – Ви тут нам гарно все розповіли і про пенсії, і про війну, і про ЄС та кредитні зобов’язання. Я ледь сльозу не пустив. Однак, знаєте чого я не почув?

І чого ж? – спитав мене прем’єр.

Зовні він був зважений і спокійний. Однак я інтуїтивно знав, що він мене тихо ненавидить. Хоч, загалом, це було взаємно. Ця падлюка посміхалась, коли мій друг йому розповідав про справді важливий безпілотник. Нехай тепер вважає на себе.

Скажіть мені, на Бога, як ви думаєте вибиратись з того лайна, в котрому сидить наша країна? Чи для вас це лайно звичне середовище? Вас все влаштовує?... Чому, коли до вас прийшли з проектом, що може суттєво переломити ситуацію на передовій на нашу користь, ви шлете нас під три чорти? Скажіть, ви хочете домовлятись з Росією на своїх умовах? Чи вам подобається, коли на передовій хлопці гинуть щодня, виконуючи ваші, бісові, домовленості? Чим довше затягнеться війна, тим довше сидітимемо в цьому лайні. Невже не ясно? Тому зараз хороший безпілотник має бути пріоритетним, а не мільйон восьмисотим в вашому списку важливих справ.