Слава ЗСУ!

Самсон миттю відірвався від монітора і глянув на нас.

С Ні, - сказав він.

А хочеш служити?

Ні.

А доведеться, - сказав Андрій і, взявши його за шкірку, витягнув з приміщення на свіже повітря.

Ви не маєте права. Відпустіть мене, - закричав Самсон.

Ми з Андрієм в добровільно-примусовому порядку посадили його з собою за один стіл в якійсь невибагливій забігайлівці на вулиці. Самсон довго озирався навколо. Мабуть, він вирішував, що з ним будуть робити. Якщо бити, то місце ми обрали не гарне, в усіх на виду. Якщо ми з воєнкомату, то чого не заштовхали його в машину. Та й, власне, де машина? Словом, він ніяк не знаходив відповіді на свої запитання. А нам з Андрієм саме це і потрібно було. Поки він мучився у здогадах, що його чекає, була надія на відверту розмову.

Для розрядки обстановки Андрій взяв всім по пиву. Бачили б ви очі Самсона.

п Ти щось чув про Мі – 8? – спитав його я.

Він похитав головою.

В Мі – 8, малий, це британська розвідка. Це тобі для загального розвитку, - сказав я.

Я вам не малий, - огризнувся він.

Менший від нас, значить, малий, - погодився зі мною Андрій.

Вважай, що ми з особливого штабу української розвідки, - вигадував я на ходу. – Ми чули, що ти хороший геймер.

Та я найкращий, - тут же розпустив пір’я тезка. – Мене он росіяни до себе звали, але після останніх подій не виходить в мене з ними розмови.

Це добре, - сказав я. – Бо ти нам потрібен для тестування однієї секретної техніки.

. Так я ж не механік, - сказав він. – Комп ще розберу, але не більше.

Та техніка без твоїх умінь не злетить, - сказав я. – Нам потрібен найкращий. Однак пам’ятай, що це таємна справа. Якщо служитимеш в нас, вважай, що пройдеш службу в армії. З цим ми домовимось. Однак, якщо не погодишся, топтатимеш кирзу на плацу, як всі нормальні мужики.

, Я можу подумати? - ніяково спитав він.

о Звісно, можеш. Думай. Ми почекаємо, - сказав я.

Знаю, я досить суворо обійшовся з тезкою. Однак, в мені теж сидів бурхливий та непокірний Самсон. Я знав, що якщо дам йому можливість для маневрів, то ухилятиметься він від відповідального кроку скільки матиме сил. Я влаштував йому сурову чоловічу розмову. Йому не було куди маневрувати. Шансу для втечі просто не передбачалось. Поки він думав, ми з Андрієм поговорили про передову. Самсон зрозумів, що з ним не жартують і діло пахне смаленим.

А хоч з мамою попрощатись можна? – поцікавився він.

Наступної доби Самсон був вже в Києві. Коли він побачив Є–24, то закохався в неї з першого погляду. Хоча, він такий був не один. Корпус «Оси» складався з трьох сегментів: внутрішнього, що ділився на чотири частини, розділяючи всі важливі механізми, і захищав їх від води; основного корпусу, що зберігав ідеальну трикутну форму (основний корпус був вкритий дрібними хвильками, що стримували навантаження); а ще корпус був укріплений бронею, зовсім трішки - по-центру і хаотично вздовж крил. Прикрашав і захищав корпус титановий сплав. Читачу може здатись, що «Оса» була громіздкою машиною, і частково він буде правий. Однак, найтовщим був внутрішній шар, вкритий нержавіючою сталюю. Він герметично закривався, повністю ізолюючи системи. До нього кріпився основний корпус. Він складався з якось хорошого міцного сплаву. Однак, окрім ребристої поверхні і укріпленої броні він мав 8 невеличких дірочок у поверхні по обидва боки корпусу. Було прийнято рішення не заважати воді, якщо безпілотнику доведеться пірнати в воду. Ріки не глибокі, то ж і проблем бути не повинно. Але це все варто було перевірити.