Слава ЗСУ!

466] Він, нерозумний, не знав, що схилить неможливо Ахілла:

467] Був це не лагідний вдачею муж, не ласкаво сердечний,

468] А безпощадний. І, поки, руками обнявши коліна,

469] Ласки благав він, уразив мечем його той у печінку.

470] Випала вся із утроби печінка і чорною кров'ю

471] Одіж йому облила. Пітьма вповила йому очі,

472] Більше не дихав. Далі, на Мулія кинувшись, в ухо

473] Списом Ахілл його вдарив, і мідяне вістря крізь друге

474] Вухо навиліт пройшло. Агенорову парость, Ехекла,

475] По голові мечем він оздобленим сильно ударив, -

476] І його меч по руків'я од крові нагрівся. Багрова

477] Смерть і могутня судьба Ехеклові очі закрила.

478] Девкаліонові потім пройняв він мідяногострим

479] Ратищем милу правицю в тім місці, де сходяться в лікті

480] М'язи пружисті. З повислою той залишився рукою,

481] Смерть свою бачачи близько. Ахілл же, мечем замахнувшись,

482] Карк розрубав йому й голову геть із шоломом одкинув.

483] Мозок з хребта його бризнув, і той повалився на землю.

484] Вмить наздогнав він тоді бездоганного сина Пірея -

485] Рігма, що сам із Фракії походив, родючого краю.

486] Списа він кинув у нього, і черево мідь розірвала,

487] Й мертвим той з повоза впав. Ахілл тоді ратищем вцілив

488] Ареїтоя візничого, що завертав своїх коней.

489] Скинув його з колісниці, й сполохані коні рвонули.

490] Наче в глибоких ущелинах над лісовим сухостоєм

491] Буйний лютує пожар, і глибоко хащі палають,

492] Вітер роздмухує полум'я й гонить його перед себе, -

493] Так же із ратищем кидався скрізь він, на бога подібний.

494] Гнав ворогів, убиваючи, й кров'ю земля підпливала.

495] Наче тих широколобих волів селянин запрягає

496] Білий ячмінь на утоптанім добре току молотити,

497] Й сиплеться зерно з-під ніг у волів, що, йдучи, ремиґають, -

498] Так же і однокопиті Ахілла відважного коні

499] Мертвих топтали тіла і щити. Обагрились людською

500] Кров'ю і вісь унизу, і поручні круг колісниці;

501] Бризки невпинно до них і від кінських копит долітали,

502] І від обіддя коліс. А Пелід все вперед поривався,

503] Прагнучи слави, й в крові незборенні багрив свої руки.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША

БИТВА БІЛЯ РІКИ

 

1] Щойно добігли трояни до броду ріки вирової,

2] До струменистого Ксанту, що Зевс породив несмертельний,

3] їх розділив там Ахілл, і одних він погнав по рівнині

4] Прямо до міста, шляхом, де за день перед тим утікали

5] З страхом ахеї, коли лютував там осяйливий Гектор.

6] Так в сум'ятті утікали й трояни. Глибоким туманом

7] Гера їм путь застелила, щоб стримати їх. Половину ж

8] До срібнохвилої річки і тоней глибоких притис він, -

9] Падали в хлань вони з шумом великим, і хвилі бурхливо

10] Зануртували, і стогін оббіг береги. А трояни

11] З криком пливли тут і там, розбурханим несені виром.

12] Як од навали вогню сарана порятунку шукає

13] Й хмарою мчить до ріки, а дихання вогню нездоланне

14] Раптом настигне її, і вся вона падає в воду, -

15] Так же і гнані Ахіллом мужі і повози з кіньми

16] Ксанту глибінь вирову упереміж заповнили густо.

17] Він же, народжений Зевсом, на березі списа облишив,

18] До тамариска його прислонивши, й на бога подібний

19] Кинувсь з одним лиш мечем і, жорстоке замисливши діло,

20] Став довкруг себе рубати, і вістрям посічених зойки

21] Страшно лунали навколо, і кров'ю вода обагрилась.

22] Як величезним дельфіном сполохані дрібні рибини

23] У потаємних глибинах затоки затишної прагнуть

24] Швидше сховатись, а він пожирає, кого лиш настигне, -

25] Так і троянські мужі у хлані бурхливої річки

26] Крились під кручами. Руки свої на убивстві втомивши,

27] З річки Ахілл дванадцять забрав юнаків ще живими,

28] Щоб за Патроклову, сина Менойта, смерть одплатити.

29] Витяг з води їх, од страху чмелених, мов оленів юних,

30] Руки назад їм скрутив покроєним рівно ремінням,

31] Що на собі вони зверху на тканих хітонах носили,

32] Й товаришам передав одвести до човнів глибодонних,

33] Сам же до річки вернувся, весь повен жагою убивства.

34] Трапився там Лікаон йому, син Дарданіда Пріама,

35] Що вибігав із води, той самий, кого він, напавши

36] Раптом вночі, застав у саду його рідного батька