Слава ЗСУ!

ЗБОРИ ІТАКІЙЦІВ. ТЕЛЕМАХІВ ОД'ЇЗД

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

З ложа свойого підвівся улюблений син Одіссеїв,

В одяг убрався, черезпліч нагострений меч перевісив

І, до намащених ніг підв'язавши сандалії гарні,

5] Вийшов зі спальні своєї, достоту на бога подібний.

Дзвінкоголосих гукнувши окличників, він наказав їм

Довговолосих на збори негайно скликать ахеїв.

Ці їх скликали, а ті - на площу збиралися швидко.

Щойно посходився люд і натовп зібрався великий,

10] Вийшов на площу і він, тримаючи спис мідногострий.

Був він не сам - услід йому бігли два пси прудконогі.

Чаром божистим його опромінила з неба Афіна, -

Всі зачудовано люди дивились, коли він проходив.

Сів він на батьківськім місці, старшина ж уся розступилась.

15] Першим Египтій, герой, до громади почав промовляти.

Зігнутий старістю був і знав у житті він багато.

Син-бо коханий його з Одіссеєм поплив богорівним

В суднах просторих у той Іліон, що славиться кіньми, -

Звавсь він Антіф-списоборець. В печері глибокій убивши,

20] З'їв його лютий кіклоп останнім шматком на вечері.

Троє синів ще лишалось, - один, Евріном, з женихами

Гурту тримався, два інші у батька в полях працювали.

Тільки й того не забув він, весь час ним журився і плакав.

Тож із сльозами Египтій почав говорити й промовив:

«Слухайте, всі ітакійці, що маю вам нині сказати!

В нас ні нарад не було, ні зборів на нашім майдані

З дня, як на суднах просторих одплив Одіссей богосвітлий.

Хто ж бо нас нині зібрав? Де виникла в цьому потреба -

В когось з молодших чи, може, в людей поважнішого віку?

Може, хто звістку почув, що додому вертається військо,

Ясно нехай оповість нам, про що він довідався перше.

Може, щось інше у справі народній звістить і розкаже?

Благословенним мені він здається й відважним! Нехай же і

Зевс на добро йому все, що він серцем замислив, оберне!»

35] Так він сказав, і, зрадівши, улюблений син Одіссеїв

Всидіти довше не міг. Надумав і він говорити.

Став посередині зборів. Тоді йому берло у руки

Вклав окличник Пейсенор, в порадах розумних умілий.

Спершу до старця звернувсь Телемах і промовив до нього:

40] «Старче, той муж недалеко, - ти зараз і сам це побачиш.:

Я цих людей позбирав, у великім-бо смутку я нині.

Звістки ніде я не чув, що додому вертається військо,

Мовити ясно не можу, щоб я десь довідався перше, -

Нічого в справі народній мені сповістити й сказати.

45] Йдеться про мене самого й про лиха, що впали на дім мій.:

Два їх: одно - що загинув мій батько всечесний, який вам

Був владарем і ставивсь до вас, як той батько ласкавий;

Друге - ще гірше то лихо, що дім мій увесь незабаром

Зовсім зруйнує й увесь мій набуток дощенту погубить.

50] Матір мою женихи проти волі її обсідають,

Всі оті милі сини тутешніх мужів щонайкращих.

В дім до І карія-батька вони не посміли звернутись

Прямо, щоб викуп належний він визначив сам за дочкою

Й видав її за того, кого схоче, хто буде їй любий.

55] В дім наш унадившись, день вони в день учащають до нього,

Ріжуть нещадно воли в нас, і вівці, й годовані кози,

П'ють наші вина іскристі, без міри й без краю справляють!

Учти свої, - витрат не злічити! Немає-бо в домі

Мужа, як був Одіссей, щоб нещастя оте відвернути.

60] Ми ж боронитись тепер не здолаємо, й навіть пізніше

Будем безпомічні ми, захистити себе неспроможні.

Я б заступився і сам - була б тільки сила у мене!

Діються речі, яких уже стерпіть не можна, - ганебно

Гине мій дім. Нехай і самих вас обурення пройме,

65] Й інших людей посоромтесь, сусідів своїх, що навколо

Тут проживають. Бійтесь хоч гніву богів ви безсмертних,

Щоб і до вас не змінились, уражені кривдами тими.

Я заклинаю вас Зевса ім'ям олімпійця й Феміди,

Тої, що збори скликає народні та їх розпускає, -

70] Годі вам, друзі, дозвольте мені вже самому терзатись

Горем болючим! Хіба Одіссей, мій батько всечесний,

Скривдив ворожо ахеїв отих в наголінниках мідних,

Що в ворожнечі мститесь на мені ви і платите лихом,

Цим потураючи людям? То краще, якби вже самі ви

75] Всі поз'їдали у мене маєтки, стада і отари.

З'їли б самі ви усе, то й оплату я мав би скоріше.

Ми-бо ходили б по місту й чіплялись до вас із благанням