Слава ЗСУ!

Й ні; та багато блукавши і лиха зазнавши багато,

Все це привіз в кораблях я й на восьмому році вернувся,

Кіпр, Фінікію й Єгипет відвідавши в довгих блуканнях.

Був я також в ефіопів, сидонян, в країні ерембів,

85] В Лівії був, де рогатими родяться зразу ж ягнята,

Де по три рази щороку котяться і вівці, і кози;

Там ні господар, ні навіть пастух ще не відав нестатку

Ні в молоці у солодкім, ні в м'ясі та свіжому сирі,

Цілий-бо рік молока удосталь там можна доїти.

•я Поки блукав по чужих я краях і всякого скарбу

Там набував, тут інший неждано й негадано, нишком,

Підступом злої дружини убив мого брата ганебно.

Тим-то й не тішить мене те багатство, що ним володію.

Мабуть, уже від батьків своїх, хто б не були вони, досі

95] Чули й самі ви, скільки зазнав я, як дім я утратив,

Повний добра і усім для життя устаткований добре.

Краще б третину я мав із того, що в домі моєму

Надбано, тільки б живими лишилися ті, що в широкій

Трої загинули, одаль від Аргоса, славного кіньми.

100] Часто журюсь я за ними всіма, їх оплакую гірко,

На самоті у покоях просторого сидячи дому, -

То утішаю собі я риданнями серце, а то їх

Стримую, - швидко насичує горе, що душу морозить.

Та ні за ким з них усіх не сумую я так і не плачу,

105] Як за одним; згадаєш про нього, стають осоружні

їжа і сон, - ніхто-бо з ахеїв не витерпів стільки,

Скільки зазнав і стерпів Одіссей. Самі-бо нещастя

Долею стали його, а моєю - весь час безутішна

Туга, що так його довго нема і не знаємо навіть,

Вмер чи живий він де-небудь. По ньому, звичайно, сумують

Батько старенький Лаерт, і розважна його Пенелопа,

І Телемах, що дома покинув його в сповиточку».

Так він сказав, і плакать збудив він у сина бажання:

Сльози на землю закапали з вій, як про батька почув він;

Щоб приховать їх, підніс до очей обома він руками

Плащ свій пурпурний. Але Менелай спостеріг це відразу,

І міркувати почав він у мислях і в серці своєму:

Виждати, поки той сам про батька в розмові згадає,

Чи розпитати вперед, щоб про все докладніше дізнатись.

120] Поки отак міркував він у мислях і в серці своєму,

З високоверхої спальні пахущої вийшла Єлена, ¦

Мовби сама Артеміда з'явилася золотострільна;

З нею ввійшовши, Адреста вигідне підсунула крісло,

З вовни м'якої внесла килимок їй під ноги Алкіппа,

125] Срібну шкатулку Філо подала їй, яку тій Алкандра

Подарувала, дружина Поліба, що жив у Єгипті,

В Фівах, де в кожному домі скарбів є коштовних багато.

Подарував Менелаєві й сам він дві срібні купелі.

Гарні триножники два і золота десять талантів.

130] Крім того, красні дала і дружина дарунки Єлені:

Із золотим веретеном округлу із срібла шкатулку

На коліщатах, з країв облямовану золотом чистим.

Ставить служниця Філо ту шкатулку своїй господині,

Повну куделі тонкої, - лежало у ній веретено

135] В темно-фіалковій шерсті, що пасмами вниз обвисала.

Сіла у крісло вона, на підніжок поставивши ноги,

І почала чоловіка розпитувать жінка докладно:

«Чи не довідався ти, Менелаю, паростку Зевсів,

Що то за люди, які завітали до нашого дому?

140] Чи помиляюсь, чи правду повім, а підказує серце:

Ще я нікого, здається, як муж цей, не бачила досі

Ні із мужчин, ні з жінок, - дивлюся - і дивом дивуюсь! -

Хто б так на сина скидавсь Одіссея, відважного серцем,

На Телемаха, що дома покинув його в сповиточку

і*? в час той, коли через мене, безстидну, ахеїв загони

В Трою далеку походом воєнним усі вирушали».

Відповідаючи, мовив тоді Менелай русокудрий:

«Думаю й сам я тепер, як і ти, дружино, вважаєш.

Все-бо точнісінько в нього - і руки ті самі, і ноги,

130] Й погляд очей, і чоло, і волосся таке ж кучеряве.

От і сьогодні, коли я згадав у розмові з гостями

Про Одіссея, якої біди він зазнав задля мене,

В нього ж гіркі із-під брів на землю закапали сльози;

Щоб приховать їх, свій плащ до очей він підніс пурпуровий».

155] Несторів син Пісістрат у відповідь мовив до нього:

«Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю Атріде,

Справді доводиться сином того він, про кого ти кажеш.

Тільки він скромний юнак і соромиться в серці своєму,

Щойно ввійшовши, уже й словами отут розкидатись

160] Перед тобою, що голос твій тішив нас так, наче божий.