Слава ЗСУ!

М'ясом живилися вволю й солодким вином утішались.

Згодом, як сонце зайшло і темрява все огорнула,

Спати усі полягали у тінями вкритих покоях.

480] Я ж, до Кіркеї зійшовши на ложе чудове, з благанням

їй до колін припадав, і вчула мій голос богиня.

Так промовляв я, із словом до неї звернувшись крилатим:

«О, дотримай, Кіркеє, того, що мені обіцяла,

1 відпусти нас додому. І я туди прагну душею,

485] р[ товариші мої всі, що серце мені розривають

Тужним благанням своїм, лише-но від нас ти відходиш».

Так говорив я, й сказала на те в богинях пресвітла:

«О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею,

Не залишайтеся більше у домі моїм проти волі,

490] Тільки у іншу вам треба раніше податись дорогу -

Аж до оселі А'іда й страшної пройти Персефони,

Щоб розпитати про все там фіванця Тіресія душу -

Віщого старця сліпого, що розум зберіг непорушним;

Всю-бо й по смерті йому залишила, проте, Персефона

495] Давню розсудливість, інші ж усі там, як тіні, никають».

Так вона мовила, й любе в мені мов розбилося серце.

Плакав, на ложі я сидячи, й серце на білому світі

Жити вже більш не хотіло й на сонячне світло дивитись.

А як, на ложі качаючись, я вже наплакався вволю,

500] Так я промовив, із словом до неї звернувшись крилатим:

«Хто ж, о Кіркеє, мені вожаєм у дорозі тій буде,

Не допливав-бо ніхто ще на чорнім судні до Аїда».

Так говорив я, й сказала на те в богинях пресвітла:

«О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею,

505] Тим не журися ти, хто вожаєм корабля твого буде,

Ти тільки щоглу постав, розпусти свої білі вітрила

Й сядь при стерні, і саме понесе вас дихання Борея.

А як ріку Океан кораблем ти своїм переплинеш,

То низовинний побачиш ти берег і гай Персефони,

510] Осокорини високі і верби, що гублять насіння.

Над Океаном глибиннобурхливим постав корабель свій,

Сам же в задушну Аїда оселю тоді попрямуєш.

До Ахерону впадає там Піріфлегетон вогненний

Разом з Кокітом, що й сам рукавом є підземного Стікса,

515] Там біля скелі обидва збігаються шумні потоки.

Ближче, герою, туди підійшовши, зроби, що кажу я:

Викопай яму в лікоть один і завдовжки, й завширшки,

Потім над нею учиниш померлим усім узливання -

Медом раніш з молоком, солодким вином після того,

520] Потім водою і ячною врешті посиплеш мукою.

Вмерлих безсилі благаючи голови, дай обіцянку,

Що, повернувшись в Ітаку, ти ялівку з стада найкращу

В жертву їм спалиш, дарунків добірних в огонь наскладавши.

Старцю ж Тіресію в жертву вівцю принесеш ти окремо

525] Чорну усю, щонайкращу отари твоєї оздобу.

А як молитвою славну вшануєш громаду померлих,

Ще барана їм заріж з темнорунною разом вівцею,

В бік до Еребу обох повернувши, а сам одвернися

До течії Океану-ріки. І юрбою навколо

530] Зійдуться душі померлих усіх, що життя позбулися.

Товаришів ти своїх поскликаєш тоді і накажеш

Вівці, що міддю нещадною вбиті лежатимуть долі,

Геть облупити, й спалити, і щиро богам помолитись -

Грізному в силі могутній Аїду й страшній Персефоні.

535] Сам же ти, швидко із піхов свій вийнявши меч гостролезий,

Сядь і нікому з безсилих мерців наближатись до крові

Не дозволяй, поки все у Тіресія ти розпитаєш.

Вийде тоді він одразу, цей віщий велитель народів,

І розповість тобі шлях він увесь і чи довго ще будеш

540] Путь поворотну верстати в багатому рибою морі».

Так вона мовила, й скоро Еос надійшла злотошатна.

Плащ із хітоном тоді одягнути дала мені німфа,

Вбралась сама після того в чудове сріблясте одіння,

Довге й тонке, золотою окрайкою гарною стан свій

545] Підперезала, чоло вповила дорогим покривалом.

Дім я увесь обійшов і, над кожним спиняючись ложем,

Товаришів побудив, до них мовлячи слово ласкаве:

«Годі вам спати! Мерщій із солодкого сну прокидайтесь!

Час нам у путь! Все владарка мені розказала Кіркея».

550] Так говорив я, й вони послухали серцем відважним.

Та й відтіля не усіх я супутників вивів без шкоди.

Був Ельпенор наймолодший між нами, не дуже хоробрий

Воїн на ратному полі і розумом був недалекий.

Випивши добре, в той час від друзів окремо він спати

555] Для прохолоди вмостивсь на священному домі Кіркеї.

Гомін почувши і поклики друзів, що в путь готуючись,