Слава ЗСУ!

Все до ноги, - стільком-бо мужам підтяла вона ноги!

70] Тож-бо за честь Агамемнона й він із троянцями битись

До Іліона, славетного кіньми, відважно подався».

Мовивши це і паском хітон собі підперезавши,

Рушив у хлів свинопас, де гурти поросят зачиняв він.

Двох відібравши із них, він приніс, і обох заколов їх,

75] І обсмалив, розрубав, і тоді на рожни настромив їх.

А як спеклося, приніс і подав Одіссею гаряче

М'ясо упрост на рожнах, посипавши борошном ячним.

Потім у дзбан дерев'яний налив він вина медяного,

Сам проти нього присів і так, припрошаючи, мовив:

80] Перекуси-но, чим міг тебе, гостю, слуга частувати,

їж порося, а свиней, кабанів женихи пожирають,

Сорому в серці не мавши, ні гадки про кару небесну.

Вчинків зухвалих усе ж не люблять боги всеблаженні,

А справедливість шанують і гідні учинки людини.

85] Навіть лихим, зловорожим людцям, що здобичі ходять

По чужоземних країнах шукати і Зевс дозволяє

На кораблях навантажених їм до вітчизни вертатись, -

Навіть і їм в глиб душі страх покари тяжкий западає.

Ці ж наче знають напевно, немовби від бога почули

90] Вість про печальну загибель його і не хтять ні достойно

Свататись, ні повертатись до себе й весь час безсоромно,

З крайнім зухвальством майно його нищать без всякого жалю.

Скільки у Зевса ночей і днів за цей час проминуло,

Жертву вони не одну і не дві пожирають щоденно,

«з Що ж до вина, то без міри вони його п'ють і без краю.

Безліч худоби він мав, - із героїв-мужів ні у кого

Стільки її не було ні на чорній землі суходолу,

Ні на Ітаці самій. Та, мабуть, і двадцять їх разом

Все ж її стільки не мали. Та ось розповім я докладно.

100] На суходолі корів є дванадцять черід, і овечих

Стільки ж отар, і свинячих гуртів; та стада ще й козині

Там навкруги і його, і чужі пастухи випасають.

Тут же, на острові, аж до кінця його, ще одинадцять

Козячих стад пасеться під доглядом служок сумлінних.

105] Кожного дня хтось по черзі у місто козла приганяє.

З тих, що вгодовані добре, який виглядає найкраще.

Я ж свиней стережу, доглядаю тут ціле їх стадо

І женихам, найжирнішу з них вибравши, теж посилаю».

Так говорив він, а гість їв з охотою м'ясо і мовчки

110] Пив у жадобі вино, женихам замишляючи лихо.

А як наситився він та їжею дух підкріпив свій,

В келих, з якого пив сам, влив вина свинопас аж по вінця

Й дав Одіссеєві. Той прийняв його з радістю в серці

І обізвавсь до Евмея, промовивши слово крилате:

115] <Друже мій, хто ж це такий, що придбав у свою тебе власність,

Дуже багатий, могутній, як сам розповів ти про нього?

Кажеш, загинув він десь, Агамемнона честь захищавши?

Хто він, скажи, - можливо, і я його бачив де-небудь?

Відає Зевс в небесах та всі інші богове безсмертні,

120] Може б, і я розповів що, адже мандрував я багато».

В відповідь мовив йому свинопас, розпорядник пастуший:

«Старче, нікому із тих, що з вістями од нього приходять,

Вірити ані дружина, ні син його любий не мусять.

Скільки усяких приблуд в безустанних шуканнях поживи

125] Брешуть весь час, а правди ніхто їм сказати не може.

Кожен приблуда такий, заблукавши до нас на Ітаку,

До господині приходить моєї й плете небилиці.

Добре прийнявши, про все вона довго розпитує в нього,

Й, тяжко сумуючи, ронить рясні із повік вона сльози,

130] Як і годиться дружині, що десь чоловік її згинув.

Байку і ти, стариганю, якусь уже скласти готовий,

Тільки б хтось дав тобі плащ із хітоном та інше одіння.

Мабуть, давно уже пси із хижими птахами в нього

Шкіру обдерли з костей, що душа вже від них відлетіла.

135] Може, десь риби морські його з'їли, а кості на суші

Досі й піском занесло на далекім морськім узбережжі,

Так і загинув він там, а друзів журитись покинув

Всіх, особливо ж мене. Ніде не знайду вже такого

Доброго серцем господаря в світі, куди б не пішов я,

140] Навіть коли б я до батька і матері знову дістався

В дім, у якому вони й народили мене, і зростили.

Отже, за ними не так я журюся, хоч дуже хотів би,

В рідну країну вернувшись, на власні їх бачити очі, -

За Одіссеєм, що безвісти зник, мене жаль огортає.

145] Ні, хоч нема його тут, називать на ім'я його просто

Я не наважусь, - любив він мене, вболіваючи серцем.