Слава ЗСУ!

Чи у дорозі. Скарби всі й запаси його заберемо

385] І між собою по згоді поділимо ми, а домівку

Неньці його віддамо і тому, хто одружиться з нею.

А як моя ця порада вам не до вподоби й ви хтіли б,

Щоб залишивсь він живий і добром володів би отецьким,

То перестаньмо збиратись і серцю приємні достатки

390] Тур проїдати. Нехай її кожен із власного дому

Сватає, віном її добиваючись. Вийде за того

Заміж вона, хто більш принесе і хто їй судився».

Так говорив він, і всі у глибокім сиділи мовчанні.

Врешті тоді Амфіном озвався до них і промовив,

»з Нісів син ясносвітлий, Арета владущого парость.

Він із Дуліхію був, на пшеницю багатого й трави,

Був водієм женихів і найбільше із них Пенелопі

Мовою був до вподоби, та й серце він мав непогане.

Отже, розсудливо він озвався до них і промовив:

400] «Друзі мої! Ніколи не зважився б я Телемаха

Вбити. Страшна-бо то річ - убивати людину із роду

Володарів. Спитаймо раніше в богів ми поради.

Буде на це нам ухвальний від Зевса великого вирок -

Сам тоді вб'ю я його, ще й усіх вас до того закличу,

405] А заперечать боги - до стримання й я закликаю».

Так говорив Амфіном, і вподобалась їм його мова.

З місць повставали усі й подалися у дім Одіссеїв,

Та, увійшовши, у кріслах вони посідали різьблених.

Спало тим часом на думку тоді Пенелопі розумній

410] До женихів, проте, вийти, надмірно уже знахабнілих.

Знала вона, що для сина її тут загибель готують,

Все розповів їй окличник Медонт, що їх змову підслухав.

Входить владарка в кімнату з жінками служебними разом.

До женихів увійшовши із ними, в жінках богосвітла,

415] Стала вона під одвірком, що дах підпирає надійно,

Й, лиця закривши собі світлистим, ясним покривалом,

До Антіноя з докором звернулася й так говорила:

«Гей, Антіною, підступний зухвальцю! Кажуть про тебе

Люди ітакські, що ти між ровесників - найвидатніший

420] Радою й словом розумним. Та зовсім не так воно справді!

Як, божевільний, посмів Телемахові ти готувати

Смерть і загибель? Чи зважив на тих, що моляться, в кого

Свідком є Зевс? Це ж нечестя - для іншого коїти лихо!

Мабуть, забув, як батько до нас утікав твій од страху

425] Перед своїми ж людьми? Страшний він на себе накликав

Гнів їх за те, що, до зграї тафійських піратів приставши,

Лиха накоїв феспротам, що з нами були у союзі.

Хтіли убить його й любе з грудей його вирвати серце.

Ще й всю поїсти у нього завидну худобу численну.

430] Та Одіссей не пустив їх і стримав, хоч як намагались.

Ти ж його дім об'їдаєш безчесно, шлюбну дружину

Сватаєш, сина шукаєш убити й смутиш мене тяжко.

Тож перестань, вимагаю, та й іншим звели схаменутись».

В відповідь так Еврімах, син Поліба, до неї промовив:

435] «Мудра Ікарія донько, славетна умом Пенелопо!

Будь спокійна, нехай твоє тим не тривожиться серце.

В світі такого нема і не буде, такий не родився,

Хто б на сина твого Телемаха смів руку підняти,

Поки живу на землі і поки ще світ я цей бачу!

440] От що скажу я тобі, і справді це так воно й буде:

Кров його чорна відразу ж на списі моїм заструмує!

Городоборець мене Одіссей ще дитям на коліна

Часто до себе садив і шматками печені смачної

З рук годував, ще й червоним давав запивати напоєм.

445] Тим-то мені й Телемах від інших усіх найдорожчий

Приятелів. Запевняю, не варт йому смерті боятись

Від женихів. А від бога, звичайно, її не уникнеш».

Так заспокоював він, а сам готував йому згубу.

Вийшла тоді Пенелопа наверх, у світлисті покої,

4>0] Й за Одіссеєм, за мужем коханим, там плакала, доки

Сон їй солодкий на вії звела ясноока Афіна.

До Одіссея й до сина прийшов свинопас богосвітлий

Ввечері, в час, як вони, заколовши свиню однорічну,

Вже готували вечерю. Тим часом Афіна, близенько

455] До Одіссея, сина Лаерта, тоді підійшовши,

Вдарила злегка жезлом і знов обернула у старця

В рванім лахмітті, на те, щоб не міг свинопас упізнати

І не побіг би у дім до розважної він Пенелопи

З вістю, якої б у серці своїм не здолав затаїти.

460] Перший тоді Телемах озвався до нього й промовив:

«Ти вже прийшов, богосвітлий Евмею? Що чути у місті?

Чи повернулись додому оті женихи гордовиті

З засідки вже, чи й досі чатують, хоч я уже дома?»