Слава ЗСУ!

297] Ось уже вісім із лука я випустив стріл довголезих,

298] Глибоко в тіло вони уп'ялись юнакам войовничим,

299] Тільки у цього скаженого пса я ніяк не поцілю».

300] Мовивши так, він знову стрілу з тятиви посилає

301] В Гектора, саме у нього поцілити прагнучи серцем;

302] Схибив, проте, й бездоганному Горгітіону, Пріама

303] Синові, прямо у груди дзвонистою втрапив стрілою;

304] Батьком з Езіми в заміжжя узята його породила

305] Кастіаніра прекрасна, з богинями вродою схожа.

306] Наче той мак у саду свою набік похилить голівку,

307] Під ряснотою мачин і весняних дощів обважнілу,

308] Так же й шоломом обтяжену голову набік схилив він.

309] Тевкр же тим часом ізнову стрілу з тятиви посилає

310] В Гектора, саме у нього поцілити прагнучи серцем;

311] Схибив він знову, - стрілу Аполлон відхилив йому бистру,

312] Й Архептолему, візничому Гектора, постріл дістався:

313] В бій пориваючись, ранений був під соском він у груди

314] І з колісниці упав. Назад подались прудконогі

315] Коні, від нього ж і сила в ту мить, і душа відлетіли.

316] Жаль за візничим страшний огорнув тоді Гектору серце,

317] Тяжко сумуючи, він супутця залишив лежати

318] І Кебріона гукнув, свого брата, що був недалеко,

319] Віжки до коней узяти, й послухався той, це почувши.

320] Сам же мерщій з колісниці блискучої скочив на землю

321] З криком жахливим і, камінь великий рукою схопивши,

322] Кинувсь на Тевкра, поцілить його пориваючись серцем.

323] З сагайдака тоді Тевкр, гіркую стрілу свою взявши,

324] До тятиви притулив і вже лук напинав, але Гектор

325] Шоломосяйний у плечі, якраз де ключиця від шиї

326] Груди йому відокремлює - найнебезпечніше місце! -

327] Каменем гострим ударив, коли той вже цілив у нього,

328] І тятиву перетяв. Заніміла рука біля кисті.

329] Тевкр на коліна звалився, і лук із руки його випав.

330] Напризволяще Еант не лишив свого впалого брата -

331] Зразу ж до нього підбіг і щитом його вкрив величезним.

332] Товаришів його двоє, до Тевкра тоді нахилившись, -

333] Ехіїв син Мекістей і з ним богосвітлий Аластор, -

334] До кораблів понесли крутобоких, і тяжко стогнав він.

335] Знову тоді пробудив олімпієць одвагу в троянах,

336] І до глибокого рову вони відігнали ахеїв.

337] Гектор між перших помчав, своєю могутністю гордий.

338] Так, наче дикого вепра чи лева на ловах нагнавши,

339] В клуби і стегна міцними зубами впивається ззаду

340] Пес прудконогий і стежить, щоб звір той не встиг обернутись, -

341] Довговолосих отак переслідував Гектор ахеїв,

342] Трупом останніх раз в раз кладучи, хоч і як ті втікали.

343] Та коли рів з частоколом вони перебігли й багато

344] Воїв згубили в утечі, руками троянськими вбитих,

345] Перед своїми нарешті спинились вони кораблями

346] І, осміляючи там один одного, руки здіймали

347] До милосердних богів, і голосно кожен молився,

348] В той час як скрізь появлявся на конях своїх пишногривих

349] Гектор з очима Горгони чи мужоубивці Арея.

350] Зглянулась, це зауваживши, білораменная Гера

351] І до Афіни відразу ж промовила слово крилате:

352] «Леле! Невже ми, о Зевса егідодержавного доню,

353] Не допоможемо хоч би востаннє данаям, що гинуть?

354] Мабуть, сповняючи долю лиху, так і приймуть загибель

355] Всі від руки одного. Понад міру-бо тяжко лютує

356] Гектор, нащадок Пріама, й багато вже лиха накоїв!»

357] В відповідь мовила їй ясноока богиня Афіна:

358] «Цей вже давно і силу, і душу свою погубив би,

359] В рідному краї своєму убитий руками аргеїв,

360] Та мій батько недобрими в серці лютує думками,

361] Вічно лукавий і злий, бажанням моїм погамовник.

362] Він не згадає, як часто я сина його рятувала,

363] Ще як у подвигах той знемагав тяжких в Еврістея.

364] Слізно волав він до неба, й мене на підмогу до сина

365] Зевс громовладний не раз посилав із високого неба.

366] О, коли б це я раніше розсудливим розумом знала,

367] Ще як він посланий був до Аїдових брам вартового

368] Вивести пса із Еребу, оселі страшного Аїда,

369] То не уникнув би він тоді Стіксових течій глибоких!

370] Нині ж гордує він мною й виконує волю Фетіди,

371] Що цілувала коліна йому й підборіддя торкалась,

372] Городоборцю Ахіллу благаючи шану віддати.

373] Тільки ще буде мене, яснооку, він милою звати.