Слава ЗСУ!

– Я більш чим впевнена, що вона вигадала всю цю традицію. – озвалася Ніка, ковтаючи чай, який видався занадто солодким.

– Можливо… – припустила замислена Діна.

Жанна скорчила гримасу.

– Тіме, якби ти віддав їй своє справжнє серце, я б змусила тебе його повернути. І це тривало б дуже довго. Повір мені.

– Жанно, я завжди тобі вірю. – з іронією мовив Тім, погладжуючи руде волосся, потім він почав блискавично запихати до рота морську капусту. – А це смачно.

– Не можу повірити, що ти це їси. – скривилася Жанна Снігур.

– О, нам вже потрібно йти. – пробурмотіла Діна, кусаючи пиріг та зиркаючи на блискучий годинник, що висів на стіні. Жанна окинула її здивованим поглядом.

– Ми кудись збираємося? – з надією поцікавилася вона.

– Ні. Зі мною піде лише Ніка. Ми маємо деякі справи. – уточнила Діна, витираючи пальці паперовою серветкою. Серце у Ніки забилося набагато швидше, вона відчула якийсь вогник у душі, що мав привести її до розгадки Діниних думок. Скоро вони покинуть цей заклад, і запах кави знову вивітриться з її голови…

– Може скажеш нарешті, що відбувається? – зацікавлено запитала Ніка Діну, коли вони удвох вийшли з кав’ярні, залишивши там Жанну та Тіма.

Діна прискорила ходу.

– Зачекай ще трохи, нам потрібно звернути на іншу вулицю.

– Ні, мені потрібно знати, куди ми йдемо. – Ніка спинилася, чекаючи на пояснення. Діна важко зітхнула і також загальмувала.

– Гаразд, я розповім лише за однієї умови. – її обличчя набуло цілком серйозного виразу.

– Якої?

– Ти все одно туди підеш, навіть якщо мій задум тобі не сподобається. – швидко пролепетала вона, поправляючи червоний берет.

Ніка перескочила з ноги на ногу.

– Що? Ти мене дивуєш.

– Спочатку пообіцяй! – не вгамовувалася Діна.

– Я… обіцяю. Це все?

– Гаразд. Повірю тобі на слово. – нарешті згодилася вона. – Це стосується… е-е-е… іншого світу.

Ніка розширила очі. Всередині все похололо, увесь страх, що до цього ховався у самих глибинах її свідомості, вирвався назовні. Лише думка про те що Діна розповіла комусь її таємницю, змусила Ніку здригнутися. Руки також наповнилися колючим холодом.

– Ти ж нікому не розповіла? – знервовано запитала вона.

– Авжеж ні. – притуливши долоню до лоба, образилася Діна та поглянула у спантеличені вічі своїй подрузі.

Ніка полегшено зітхнула.

– Тоді я взагалі нічого не розумію.

Діна зіщулилася і взяла руки докупи.

– А тобі зовсім і непотрібно щось розуміти. Ми йдемо до однієї ворожки…

– Що? – нестримано вигукнула Ніка.

– Заспокойся. Нам потрібно вияснити, що все-таки відбувається. І нам випала чудова нагода зробити це. – наполегливо продовжила вона.

– Я не збираюся іти до якихось шарлатанів!

– Ніка, гірше вже точно не буде. А раптом ми зможемо щось довідатися? Невже ти цього не прагнеш? Зрештою, ти дала мені обіцянку.

– Знай, я роблю це, тільки через свої нерозважливі слова.

– Чудово! – підстрибнула на лівій нозі розпашіла Діна. – Її офіс знаходиться прямо у тому будинку. – вона вказала на старий трьохповерховий будинок, оточений з боків пожовклими каштанами.

– Офіс? З яких пір ворожки працюють у офісах?

Діна невинно знизила плечима.

– Нічого не вдієш – бізнес.

– Прекрасно! – саркастично вимовила Ніка, намацуючи у кишені гаманця. – І яку суму мені доведеться сплатити?

Діна обурено нахмурила брови і це добавило її вигляду помітної суворості.

– Ніка, ти мене ображаєш. Ірина прийме нас безкоштовно, вона давня знайома мого дядечка Миколи. Ти ж пам’ятаєш його, він гостював у нас три роки тому?

– Пробач, але чомусь не можу пригадати. – пробуркотіла Ніка, напружуючись мозок у намаганні пригадати обличчя її дядечка. Проте нічого не вийшло.

Діна поспіхом зиркнула на перекошене від роздумів обличчя подруги і смикнула головою.

– Облиш. Ходімо нас уже чекають. – видихнула вона і потягла сконфужену Ніку за руку прямісінько до входу трьохповерхової будівлі.

Вони викарабкалися на другий поверх: у довгому і занадто вузькому коридорі зібрався чималий натовп людей.

– Хто всі ці люди? – вражено поцікавилася Ніка, дивлячись як худорлявий чолов’яга з чорною валізкою кволо проштовхувався повз огрядну набурмосену жінку, що міцно притисла його до облупленої бірюзової стіни і, здавалося, зовсім не помічала його відчайдушних спроб просунутися далі. Ще якийсь низький чоловік весело захихотів, споглядаючи, як інший повзав навкарачки збираючи розсипані папери. Світловолоса розфарбована жінка необачно вдарила його сумочкою по голові.