Слава ЗСУ!

Пройшло декілька хвилин, Ніка все ще сиділа притаївшись. Коли гримнули двері будинку, їй стало набагато спокійніше. Вона сподівалася, що вони зайшли всередину. З дуже великою обережністю Ніка визирнула з-за куща. Двір був порожній, лише чорний джип залишився стояти на своєму місці. Вона полегшено зітхнула.

Раптом позаду щось тріснуло. Не тямлячи себе від страху, Ніка схватила ту саму гілку, об яку вдарилася лобом та швидко обернулася.

Вона не знала, що відчувала більше подив чи страх, бо стояла з переляканими очима та роззявленим ротом.

– Ніка, поклади цю тростину, ти ж не хочеш мене покалічити! – занепокоєно і тихо пролунав знайомий голос.

– Джеле, що ти тут робиш? – здивувалася вона, голосно видихнувши повітря.

Джеліос розширив очі та майже непомітно здригнувся.

– Те саме хочу запитати у тебе. – роздратовано прошепотів він, явно невдоволений цією раптовою зустріччю.

– Я впевнена, що це сам той будинок, що нам потрібен. Він точнісінько як на малюнку. – хутенько пояснила Ніка, поки Джел збирався з думками.

– Ти вчинила необачно, прийшовши сюди самою. Навіть якщо це інший будинок… – здавалося він був сам не свій. Хвилювання та злість повністю заволоділи ним.

– Кажу ж тобі це – той. – нестримно урвала його Ніка, зробивши лице якомога серйознішим. Та Джеліос все ще поводився якось дивно, хоч його голос був доволі стриманим, проте в очах точилася неймовірна боротьба між здоровим глуздом та страхом.

– Ніко, ти знову змусила мене хвилюватися! Коли я тебе тут побачив, моє серце ледь не спинилося. Ти хочеш довести мене до заціпеніння? – занадто швидко промовив він.

– У нашому світі говорять «до інфаркту». – тихенько буркнула вона, витираючи долонею запітніле чоло.

– Що?

– Не зважай…Гаразд, вибач, що не сказала тобі. Я думала так буде краще! – винувато проскиглила Ніка, і мимовільно розчепивши пальці, випустила з руки палицю, що влучила їй по нозі. – Ой!

Джеліос схвильовано зіщулив обличчя і спробував наблизитися до неї, але необачно зачепився штанами за куща та гепнувся на землю.

– Тобі боляче? – гикнув він, дивлячись, як Ніка вхопилася за травмовану ногу.

– Та вже не дуже… – буркнула вона, втримуючи посмішку. – А ти так і будеш лежати?

Джеліос пирхнув і хутенько звівся на ноги, поки Ніка все ще була зосереджена на своїй нозі. Знявши кросівок, вона почала обстежувати ступню зі всіх сторін.

– Я до сих пір не розумію, чому ти відправилася сюди одна? Ми ж домовлялися Як тобі це взагалі могло спасти на думку… – докірливо прошепотів він. Ніка відчула, що її почуття провини кудись поділося, адже своїм обов’язком вона вважала захистити сестру.

– Джеліосе, я не могла стільки чекати, це було так нестерпно. Зрозумій мене врешті-решт. Лора – моя сестра. Невже ти не зробив би те саме для свого брата? – обурено вигукнула вона і відразу пожалкувала за свої нерозважливі слова.

На якусь мить очі Джела спалахнули невимовним болем та відчайдушним смутком, він притулив руку до чола. Ніка відчула величезну провину, здавалося, її серце спинилося, всередині все похололо. Сльози прокотилися по її зблідлим щокам.

– Пробач… – ледь ворушачи губами, прошепотіла вона, відчуваючи як холоне горло. Джеліос голосно видихнув повітря, тепер його обличчя було вкрите непроникною кам’яною маскою.

– Я знаю що ти думаєш, – низьким монотонним голосом почав він. – Ти вважаєш якщо я не зміг врятувати Біона… то й не зможу допомогти твоїй сестрі.

Ніка притримала подих, вона не знала за яких обставин загинув його брат, але й не наважувалася запитати про це.

– Ні, все зовсім не так. Ти помилився… – заплакала вона.

Джеліос схилився набік та заплющив очі. Очевидно, йому було важко згадувати ті трагічні події, що наче чорна кіптява, повисли над їхніми головами.

– Так. І моя помилка коштувала життя моєму братові. Але…

Ніка більше не могла дивитися на його змарніле лице, тому вона прикипіла поглядом до моторошного будинку, який на водив на неї ще більший жах чим розпачливе обличчя її друга.

– НІ! Ти знову мене не так зрозумів. Я хотіла сказати, що повинна допомогти Лорі за будь-яку ціну… – втрутилася вона і схопилася руками за голову, сподіваючись спинити нестерпний вир гнітючих думок. На якусь мить їй навіть полегшало, тому вона знову повернулася до Джеліоса Кіферона.

– Ніка, знай, що я зроблю все що в моїх силах, аби дізнатися, що коїться з Лорою і що це за клятий будинок! – вигукнув він і їхні погляди зустрілися. – Але я не хочу щоб ти постраждала.

Ніка випрямила спину і звела очі собі на руки.

– Зі мною все буде добре. Обіцяю.

– Пригнися, – наказав Джеліос і вони обоє присіли, аби їх не побачив хтось з невідомих мешканців таємничого будинку. – А якби вони тебе спіймали? Що тоді? Добре, що Зенон погодився саме сьогодні почати пошуки цього будинку… – хмуро продовжив він.

– Навряд чи мене хтось помітив. – Ніка не усвідомила, що почала розмовляти голосніше. – Навіть, якщо це станеться, я зможу забратися звідси. Мені не ясно, яка користь тут з тебе, що б ти вдіяв, якби нас виявили?

– Ти казала, що не можеш контролювати перехід? – настійливо запитав Джеліос, розсерджено дивлячись на зашарілу Ніку. Його плечі були занадто зіщуленими, а руки напружено стиснуті в кулаки.