Слава ЗСУ!

– Ти повинна йти негайно! – занадто голосно сказав він.

Дардон пронизливо зиркнув на них та відкрив рота.

– Ніхто нікуди не піде! – гучно гримнув він, потираючи собі руки. – Я приведу вас обох, не знаю чи зрадіють вони, адже наказ був привести лише дівчину. Можеш не втішатися, я прикінчу тебе, коли їм це знадобиться. – розлючено звернувся він до Джеліоса, що знервовано притискав до себе Ніку.

Даная Лутор все ще скорчено лежала на траві, витираючи мокре обличчя багровою спідницею. Дардон неохоче на неї зиркнув.

– Щодо тебе нічого сказано не було. Забирайся звідси! – грубо гаркнув він, штовхаючи поперед себе сполохану Ніку та знесиленого Джела. Зненацька Даная вихватила з коміру червоні капці, і жбурнула одного прямісінько в злісне обличчя Дардона, який відразу загорлав і схватився важкою рукою за носа.

– Ось тобі! – запищала вона і зі всього маху метнула іншого капця, який влучив у його зморщеного від люті лоба. Дардон хижо заревів, наче якийсь дикий звір і розвернувши своє велике тіло, кинувся до Данаї, що голосно заверещала і відскочила назад.

– Може, знайдеш собі рівного супротивника? – почувши знайомий мелодійний голос, Ніка полегшено зітхнула. Перед ними, у білій футболці, коричневих штанах та з ідеально гладким, світлим волосся, нерухомо стояв Зенон, що наче з’явився з повітря. На його вродливім обличчі не можна було прочитати жодного натяку на переляк, він навпаки почувався доволі впевнено та сміливо.

Помітивши його Дардон огидливо скривився та вишкірив зуби.

– Невже мені доведеться провчити і тебе? Може, ти також сумніваєшся у моїй силі? Боюся, йому це не прийшлося до вподоби! – він вказав на скривавленого Джеліоса. Зенон прискіпливо оглянув всіх трьох друзів, а потім кинув невдоволений погляд на здорованя, з горла якого долинав шиплячий свист.

– Що ж даремно ти так вчинив з ним. – відважні слова Зенона Рейнола прозвучали аж занадто погрозливо.

– Побачимо. – грізно вишкірився Дардон, стискаючи руки в кулаки.

Зенон усміхнувся і похитав головою. Дардон з ревінням кинувся на нього, проте Зенон виявився швидшим. Він розігнався і ударом ноги повалив Дардона на землю, наче величенький мішок з цементом. Здоровань застогнав, встаючи на ноги, у його темних очах спалахнула ненависть. Він розправив своє дуже тіло, готуючись завдати нового удару. Але і на цей раз Зенон виявився спритнішим, він різко вдарив свого супротивника в обличчя. Дардон знову розвалився на землі, з його носа крапала кров. Але й за таких обставин він не думав здаватися. Ніці здалося, що це ще більше розпалило у ньому дикий азарт до поєдинку. Дардон незграбно підвівся з трави, знову націлюючись на супротивника.

Зенон театрально зітхнув.

– Скільки ще може це тривати? Коли ти приймеш свою поразку? – голосно вигукнув він. Кремезний Дардон підняв великий кулак, але Зенон хутенько приблизився до нього. За мить здоровань декілька раз задушливо прокашлявся і з приглушеним гуркотом упав на зім’яту траву. Тепер він не робив жодних спроб піднятися, а навпаки почав корчитися і гарячково бурмотіти нерозбірливі слова.

– Корисна дрібничка. – Зенон крутив у своїй руці маленький сріблястий флакон. Ніка впізнала парфуми, що викликають галюцинації. Тепер стало зрозуміло, чому Дардон почав так раптово звиватися на землі.

– Дякую… – зніяковіло мовив Джеліос, уникаючи прискіпливого погляду свого друга, що недбало провів рукою по заплутаному волоссю. – Ти вчасно з’явився.

Даная Лутор голосно зойкнула і спробувала підвестися на ноги, але їй цього не вдалося. Вона необачно скотилася на бік і впала обличчям у траву.

Зенон швидко підбіг до неї.

– Все гаразд? Ти не забилася? – стурбовано вигукнув він, хапаючи її за талію. За мить Даная вже стояла на ногах і спиралась на його плече. Її обличчя було почервоніле та мокре, а тіло не припиняло здригатися. – І куди ви вплуталися на цей раз? Даная на межі нервового зриву. Поясніть нарешті, що тут відбувається! – розсерджений голос увірвався в навислу тишу та змусив заціпеніти Ніку та Джела.

– Розумієш… ми знайшли той будинок, – Джеліос знервовано зиркнув на лежачого Дардона, що вже розстилався нерухомо, немов величенька колода, лише його бліді губи знесилено сіпалися, шепотівши негучні слова, що однозначно були погрозами. – Давайте заберемося звідси, поки здоровань не оклигав. – додав він аж занадто гарячково.

Зенон наморщив чоло та прокашлявся.

– Гаразд. Цей грубіян ще декілька хвилин буде блукати у своїх галюцинаціях, напевне так же бридких як і він сам. Хм…проте його запах став набагато приємніший – мандариновий. – стиха засміявся він, погладжуючи Данаю по розтріпаних золотавих кучерях.

Нарешті вони прибули до величезної квартири Зенона, що знаходилася в довгому

двохповерховому кам’яному будинку на самісінькому краю міста. Вона дуже різнилася від тісненької квартири Джеліоса. По-перше, в ній взагалі не було вазонів та довгих полиць із книгами. По-друге, стіни були пофарбовані у сліпучий білий колір, а стеля та підлога виблискували світло-коричневим відтінком. Зенон акуратно поклав Данаю на білий шкіряний диван з металевими оббивками та вмостився у високому кріслі, що було схожим на розкішний трон. Його проникливий погляд наштовхнувся на розгубленого Джела, який заціпенів у дверях. Ніка стояла поруч з ним.

– Чому ви стоїте? – здивувався Зенон, міцно схрестивши ноги та зручно відкинувшись на спинку крісла.

– Ти ще питаєш, поглянь на мене. – Джеліос вказав на своє заляпане кров’ю обличчя, руки та одяг. – Мій вигляд не вписується у твій витончений домашній інтер’єр. – саркастично вимовив він.