Слава ЗСУ!

Вийшла старенька з хати, дивиться — справді, стоїть горщик, а біля нього дівчина. Запросила її бабуся в дім. І стали вони жити в щасті, мирі та злагоді.

Якось горщик каже:

— Стара ти вже стала, матусю. Важко тобі сухий хліб їсти. Треба буйволицю придбати, щоб вона тобі молоко давала.

І горщик покотився до двору старости. Вибрав добру буйволицю й прилип до її вим'я. Буйволиця хвицає, крутить головою, та звільнитися від горщика ніяк не може. Зірвалася вона з налигача й кинулася бігти. Бігла, бігла, аж нарешті спинилася якраз перед горщиковим двором. А горщик і гукає:

— Матусю, відчиняй! Я тобі буйволицю привів! Загнали вони буйволицю в двір та й прив'язали.

Стали вони жити всі разом у щасті, мирі та злагоді. Буйволиця давала молоко, невістка порала хату й двір, а старенька не знала клопоту. Горщик дбав про те, щоб у них всього було вдосталь. Бабуся не могла ним нахвалитися, і їй здавалось, що по хаті бігає її власний синочок. Невістка часом аж сміялася, дивлячись, яка щаслива бабуся.

А горщик тільки вдень був горщиком; уночі він обертався на гарного молодика. Адже він був зачарований.

Три інші горщики дивилися на всіх з полиці й постукували один об один, ніби раділи їхньому щастю. А коли до хати залітав вітерець, із горщика долинали звуки, схожі на дитячий лепет.

РОЗУМНІ СИНИ

Мав один торговець чотирьох синів. Коли хлопці виросли й настав час їх одружувати, батько вирушив шукати їм гожих наречених.

Приїхав торговець до міста й зупинився біля ставка. Незабаром прийшли по воду дівчата. Одна з них була дочка відомого в місті багатія-купця. Набрали дівчата води, поставили собі глеки на голови й рушили назад. В усіх дівчат глеки були нові, гарні, тільки дочка багатого купця несла надщерблений глек.

— Батько в тебе — перший багач, чого ж ти ходиш по воду з розбитим глеком? — питають подруги.

— Це правда, батько в мене багач, — відповідає дівчина. — Та хто зна, за кого мене віддадуть заміж — за багатого чи за бідного? Тому я, поки незаміжня, хочу звикнути і до багатства, і до бідності.

Дівчата пішли. Торговець чув цю розмову. Він дуже зрадів і вирішив узяти розумну дівчину за дружину своєму синові.

Він рушив слідом за нею, прийшов до її будинку і звернувся з своєю пропозицією до купця. А той саме шукав для дочки гідного нареченого. Батьки тут-таки домовилися про весілля.

Купець повернувся додому й покликав синів.

— Знайшов я наречену, — каже. — Не знаю тільки, кого з вас першого одружувати?

— Нехай одружується старший брат, а нам його жінка буде за рідну сестру, — в один голос сказали молодші брати.

І справив торговець старшому синові весілля.

По якімсь часі надумав торговець узнати, котрий з його синів найрозумніший. Дав він кожному по сто рупій і каже:

— Купіть собі, хто що схоче.

Взяли брати гроші й пішли. По дорозі їм трапилося озеро. Сіли вони коло озера відпочити, попоїли та й розійшлися в різні боки — шукати те, що припаде кожному до душі.

Найстарший син купив собі дзеркало. Але не просте: коли в його власника вдома хтось помирав, дзеркало відразу це показувало.

Другий брат купив піднос. Але не простий: досить було тільки накрити його — і на ньому з'являлися найсмачніші страви.

Третій брат купив чарівну шкуру: коли на неї сідали, вона підіймалася над землею і в одну мить переносила господаря туди, куди той наказував.

А менший брат купив чарівну паличку: досить було доторкнутися нею до мертвого — і той одразу оживав.

Зійшлися брати знов біля самого озера й почали показувати один одному покупки. Накрили вони піднос — і на ньому одразу з'явилися чудесні страви. Брати наїлися досхочу. Один із них випадково поглянув на дзеркало й побачив, що вдома померла дружина старшого брата. Стали брати плакати. Потім третій брат звелів усім сісти на шкуру. Посідали й за мить були вже вдома. Менший брат доторкнувся чарівною паличкою до покійної, і та відразу ожила.

Всі дуже зраділи, і брати заходилися показувати рідні свої покупки. А торговець щасливий був узнати, що всі його сини такі розумні.

З ЧУЖОГО РОЗУМУ НЕ ЖИВИ

Жили колись на світі старий із старою. Дітей вони не мали, тож не дивно, що нудилися й без кінця нарікали на долю.

Якось сиділи вони невеселі на своєму городі, де на грядках росли гарбузи, і старий скрушно зітхнув:

— Ех, якби ж то в нас був синочок…

Тільки старий це вимовив, як до нього з грядки підкотився гарбуз і вигукнув: