Слава ЗСУ!

Елізабет мимоволі аж рота роззявила. Таке зауваження було образливим з будь-якої точки зору.

— Вибачте, — мовила вона, вдивляючись у темряву. — Хто ви такий? І навіщо ви мене сюди покликали?

— Вибачте за невдалу спробу пожартувати, — відповів стрункий привид. — Зображення на екрані пояснить, чому не тут.

Сінскі придивилася до страхітливого образу — картини, на якій було зображене безкрає море людства — натовпи х воробливих людей, що видряпувалися одне на одного, утворюючи клубок оголених тіл.

— Доре — великий художник, — заявив чоловік. — Це його видовищна й моторошна інтерпретація бачення пекла, яким уявляв його собі Данте Аліґ’єрі. Гадаю, вас воно аж ніяк не лякає… бо саме до такого фіналу ми прямуємо. — Він помовчав, поволі підходячи до неї. — І дозвольте мені пояснити чому.

Він наближався, неначе збільшуючись із кожним кроком.

— Якщо я візьму аркуш паперу й розірву його навпіл… — Він зупинився біля стола, узяв аркуш паперу і гучно розідрав його навпіл. — А потім покладу дві половинки одну на одну. — І він склав дві половинки у стос. — А потім повторю цей процес… — І він знову розірвав папірці і знову склав їх у стос. — То результатом буде стос папірців, учетверо товщий за початковий, чи не так? — Його очі тліли, наче вуглини, у темряві кімнати.

Елізабет не сподобалися його поблажливий тон й агресивна поведінка. Та вона промовчала.

— Гіпотетично кажучи, — продовжив незнайомець, підходячи ще ближче, — якщо початковий аркуш паперу має товщину одна десята міліметра і я повторю цей процес, скажімо, п’ятдесят разів… то якою буде висота утвореного стосу? Ви знаєте?

Елізабет наїжачилася.

— Знаю, — відповіла вона з більшою неприязню, ніж збиралася. — Це буде одна десята міліметра помножити на два в п’ятдесятому ступені. Це зветься геометричною прогресією. Можна дізнатися, навіщо я тут?

Чоловік пирхнув і, приємно вражений обізнаністю співрозмовниці, кивнув.

— Так, а чи можете ви уявити, якою буде фактична величина? Одна десята міліметра помножити на два в п’ятдесятому ступені? Ви знаєте, яким заввишки буде цей стос паперу? — Він на мить зупинився, а потім продовжив: — Наш стос паперу всього-на-всього після п’ятдесяти подвоєнь тепер сягнув… аж до сонця.

Елізабет не здивувалася. Приголомшлива сила геометричного зростання — це те, з чим вона повсякчас мала справу у своїй роботі.

Ареал зараження… реплікація інфікованих клітин… прогнози смертності.

— Вибачте за мою здогадну наївність, — навіть не намагаючись приховати роздратування, зауважила вона, — але я не розумію, що ви хочете сказати.

— Що я хочу сказати? — Чоловік стиха хихикнув. — Я хочу сказати, що історія зростання нашої людської популяції є навіть більш разючою. Населення Землі, як і наш стос папірців, починало дуже скромно… але з велетенським потенціалом.

Він знову заходив по залу.

— Задумайтеся ось над чим. Населенню Землі знадобилася тисяча років — від світанку людства аж до дев’ятнадцятого сторіччя, щоб досягти позначки один мільярд. А потім воно з приголомшливою швидкістю за якихось сто років збільшилося до двох мільярдів у двадцятих роках двадцятого сторіччя. Після цього людській популяції знадобилося всього-на- всього п’ятдесят років, щоби збільшитися вдвічі, до чотирьох мільярдів, у сімдесятих роках. Як ви можете собі уявити, нам судилося вже вельми скоро досягнути восьми мільярдів. Лише за один сьогоднішній день населення планети Земля збільшилося ще на чверть мільйона осіб. Чверть мільйона. І це відбувається кожного дня — хоч дощ, хоч сонце. Нині щороку наша кількість збільшується на населення Німеччини.

Високий чоловік замовк, бовваніючи над Елізабет.

— Скільки вам років?

Іще одне образливе запитання, хоча вона як голова ВООЗ вже звикла відповідати на такі запитання дипломатично.

— Шістдесят один.

А чи знаєте ви, що коли проживете ще дев’ятнадцять років до віку вісімдесяти, то станете свідком того, як населення Землі потроїлося впродовж вашого життя. Упродовж життя людини — потроєння! Замисліться над потенційними наслідками. Як вам відомо, ваша Всесвітня організація охорони здоров’я знову змінила свої прогнози в бік збільшення, передбачаючи, що ще до середини поточного сторіччя на нашій планеті буде приблизно дев’ять мільярдів людей. А тваринні види прискорено вимирають. Потреба в ресурсах, яких стає дедалі менше, злітає до небес. Чисту воду дедалі важче добути. За будь-якими біологічними вимірами наш вид уже перевищив кількість, життєдіяльність якої можна підтримувати на нормальному рівні. І перед лицем неминучої катастрофи ВООЗ, хранитель здоров’я нашої планети, вкладає гроші й ресурси в такі речі, як лікування діабету, створення банку крові, боротьба з раковими захворюваннями… — Чоловік замовк, уставившись поглядом в Елізабет. — Тому я й запросив вас сюди, щоб спитати відверто: якого біса Всесвітня організація охорони здоров’я не має мужності розв’язувати цю проблему з піднятим заборолом?